Мій бос. Лише тимчасово - Марі Керімей

У вітальні почувся дзвінок мого телефону. Я підбіг до нього так швидко, як міг. Думав може це все ж Маріана, але ні. Це лише Тайлер. 

-Привіт - привітався друг. 

-Здоров, чого тобі? - сухо поцікавився я. 

-Хтось без настрою. Слухай друже. Ти Маріану не бачив часом? - запитав уже серйозніше він.

-Навіщо вона тобі? - Відповів я питанням на питання. 

-Та от дзвоню не можу додзвонитись. 

-Тоді ти не в того питаєш. Вона в мене більше не працює - тяжко видихнувши промовив. І потер втомлені очі. 

- Як це? - здивувався він.

- Оттак... Полетіла вона в іншу країну і я вже не знаю де її й шукати - я сів на диван і слухав тяжке зітхання друга. 

-Я допоможу тобі в пошуках. Може хоч, щось зможу дізнатись. Наберу до свого друга. І продивлюсь по камерах з аеропортів - ствердив той. І я зрадів. Бо сам до цього не додумався, але добре, що маю такого чудового друга. Нарешті зявилася, хоч якась надія. 

-Дякую тобі - радісно вигукнув я.

-Та нема за, що. Для, чого ще потрібні друзі - і поклав слухавку. 

Я усміхався. Бо розумів рано чи пізно я знайду її. І зможу повернути й навіть почати наші непочаті стосунки. Аби тільки не було пізно. Але це не головне. Я хочу бути з нею по при все. 

Любі читачі... Дякую вам за коментарі. Від мене велика вдяка. Адже моя муза працює тільки заради вам. 

Як вам сьогоднішня глава?