Мій бос. Лише тимчасово - Марі Керімей

- Девіде... - здивовано промовила Хелі - Що ти тут робиш? 

- Де вона? - сухо запитав я. 

- Я ж тобі сказала. Зібрала речі й поїхала - спокійно промовила вона.

 - Не жартуй зі мною! - роздратовано вигукнув. Підходячи так близько, як тільки дозволяла дистанція. 

- Я тобі сказала правду!  І не треба тут мене лякати - прокричала дівчина. А я зрозумів, що від неї так і нічого не дізнаюсь. Потрібно їхати до її батьків. 

-Я ще повернувсь - погрозливо промовив. Дивлячись їй прямо в очі. 

Коли під'їхав до її колишнього помешкання трохи вагався, але все ж пішов до дверей. Знову подзвонив у домофон. І почув жіночий голос.

- Сер, ви знову прийшли? - запитала мене та сама прислуга. 

- Так. Я ніде не можу знайти Маріану - з сумом промовив я. 

- Її тут немає. І навіть господарі не отримували ще жодної звістки - прошепотіла вона. 

- Як це так? Не могла ж вона крізь землю провалитися? - стурбовано запитав я.

- Я тільки чула, що вона полетіла до іншої країни й господиня цьому не зраділа, адже Маріана навіть не приїхала попрощатись. 

- Але я все провірив. Вона не сідала не на один літак.

- Може ви не там шукали - натякала на щось мені жінка. 

- Може ви й праві, дякую вам - усміхнувся я. Сам не розумію чому. 

Маріана

Я ледве продерла очі. В роті наче коти насрали,  а голова боліла так, що будьякий рух видавався мукою. Коли я сіла на ліжок і роздивилась кімнату то зрозуміла, що не у своєму номері. В очах все пливло. Тому я не могла все чітко роздивитися. А от те, що біля мене сопів якийсь чоловік я помітила одразу. Заглянувши собі під ковдру я зрозуміла, що лишилася в білизні й полегшено видихнула. Можливо нічого і не було. Зараз звалю по бистрому і проблемі кінець. 

Але, як тільки я спробувала встати. Чоловічі руки одразу повалили мене назад і притисли до свого оголеного тілі. Я затамувала подих і прораховувала всі варіанти втечі. Це ж не може бути правдою... Аааа... Да хто його знає! Я нічого не памятаю. 

Спробувавши вивільнитись з міцних обіймів я зрозуміла, що так просто мені не втекти. Тому, або будити цього не знайомця, або прикинутись мертвою. Ну, що я за дурепа! Навіщо було так напиватися? Таке відчуття, що я випивки ніколи не бачила і спустошила пів бару. І взагалі, де дівчата? 

Любі читачі. Як вам сьогоднішня глава? 

Я хочу подякувати одній своїй читачці. Саме через неї я й пишу далі. Адже вона одна активно коментує мою книгу і відповідає на мої питання, які я пишу в книзі. Саме заради неї я стараюсь писати й не можу її підвести. Хоча була уже думка все покинути. Адже я не бачу вашої активності. Ви додаєте до бібліотеки та все, а вона надихає мене майже кожен день. Щиро дякую "Оля Литвин Рубець" - за вашу активність. Я ціную вашу підтримку.