Контрольний укол - Іван Іванович Дубінін

На п'ятихвилинці шеф явно нервував. Я уважно до нього придивлявся. Ігор, який чергував уночі, доповів про те, що померла жінка з палати № 3. Це була палата завідувача. Той лише покивав головою, взявши до відома це повідомлення. Виявляється, іноді можна помирати і в себе в палаті, спокійно, мирно, а головне, не так наочно. Але з чиєї злої руки — Вербового чи Шерстюка? А може, ні з чиєї? Адже у смерті є своя підступна рука. Та з Віктором Тихоновичем робилось щось незрозуміле. Він раптом ні з того ні з сього, буквально через дрібницю, вишпетив медсестер, дісталося і санітаркам. Зазвичай він обходився делікатніше.

— Чого це шеф так розхвилювався, через померлу? — запитав я в Ігоря. — Можуть бути неприємні наслідки?

— Та ні, не думаю. Бабця долежувала свої дні, всі про це добре знали. І відійшла тихо, нікого не обтяжуючи. Мабуть, це у нього неприємності вдома. Може, Борисівна застала на гарячому. Життя в одруженого чоловіка — як у розвідника: завжди на межі провалу.

З Вікою все ніяк не було змоги побути наодинці: вона то приймала чергування, то робила якісь маніпуляції. То я був зайнятий з хворими. Але все таки я встиг їй шепнути мимохідь:

— Треба поговорити: є новини.

— У мене теж, — багатозначно відповіла моя помічниця.

Коли ми з нею сіли нарешті за стіл уточнювати призначення хворим, з'явилася можливість обговорити і наші, так би мовити, неофіційні справи.

— Ну що там у тебе? Розповідай! — надав я дівчині першій слово. Бо, як казав мій батько: «Якщо у жінки є новина, дай їй негайно від неї звільнитися, інакше вона лусне від нетерпіння. Або, принаймні слів твоїх ні слухатиме, ні чутиме!». — Значить так, — заторохтіла Віка. — Це справа рук Риндіної!

— Риндіної? — здивувався я.

— Саме так, — і, дивлячись мені в очі, стала викладати свої аргументи. — Розсуди сам. Які у неї доходи? Ставка лікаря плюс аліменти від чоловіка — чверть тієї ж ставки. А подивися на неї. Вся в золоті. А одягається як! Звідки грошики?

— Може, друг подарував, адже вона жінка вільна.

— Немає у неї ніякого друга. Всі б давно вже знали. І Валька Потапова, медсестра з ЛОР-відділення (вона з нею в одному будинку мешкає), говорила, що Надія Миколаївна недавно меблі нові купила — ось.

— Це все непрямі докази. І вони зовсім не свідчать про те, що саме вона вбиває хворих.

— Так? А ось Світуля говорить, що Риндіна буває груба з хворими, кричить на них. Така і вбити може!

— Я ж доручив Світлані спостерігати за Ігорем Петровичем.

— А до чого тут Ігор Петрович?

— А до того, що він — чоловік.

Вікторія в подиві замовкла.

— Розумієш, — пояснив я, — вчора я ходив до Конєвої Серафими Андріївни. Ну, до хворої, якій Поліна Аркадіївна вводила адреналін. Хотів з нею поговорити, дещо з'ясувати. Так, виявляється, — я зробив театральну паузу, — бабулька раптово померла.

— Та Ви що?! — обімліла дівчина.

— Так. Там зараз онук її веселиться.

— Як веселиться?

— А ось так. Він у квартиру вже вселився і понаводив туди своїх друзів. Музика — на весь будинок.

– І що він говорить?

— А нічого не говорить. Померла і все. А ось сусідка з поверху розповіла, що напередодні приходив лікар-чоловік, оглянув, обслухав усю і навіть сам укол зробив. А потім ця невдала спроба жертви Коритіної відійшла у світ інший.

— Відразу після уколу?

— Не відразу, звичайно. Але, очевидячки, незабаром!

— А може, це хтось з поліклініки приходив?

— Ти — розумниця! — похвалив я свою дівчину. — Правильно міркуєш. Але річ у тому, що дільничний лікар у нашої підопічної — жінка. І викликів від Конєвої в поліклініку не надходило.

Віка здивовано дивилася на мене.

— Значить, який напрошується висновок? — я просто гордився своїм розумом і кмітливістю. — Те, що не вдалося зробити в лікарні, успішно завершили прямо у квартирі. То хто це по-твоєму: — Ігор Петрович чи Віктор Тихонович?

Вікторія мовчала, аналізуючи інформацію.

— А о котрій лікар приходив, Ви не уточнювали?

— Після обіду, о четвертій годині.

— Це міг бути й Віктор Тихонович, — сказала медсестра. — Після роботи.

— Або Ігор Петрович, — додав я. — Перед чергуванням.

— До речі, хвора, яка померла сьогодні — з палати завідувача.

— Так, — підтвердив я, — але під час зміни Вербового.

— А що це з шефом сьогодні таке трапилося? Злий, нервовий. Я його таким ще не бачила. І якщо та бабуся вмерла з його провини, навпаки — він мав бути спокійним і впевненим, — розмірковувала член добровільної детективної групи.

— Не знаю. Ігор Петрович припускає, що, можливо, Шерстюк з дружиною посварився.

— Ні, я її сьогодні бачила (вона до нього вже навідувалася), обличчя у неї було стурбоване, але не скандальне.

І треба ж, яка тонка у жінок логіка!