Розбивши її життя (частина 2) - Сафо Мелі

Ася

На секунду моє серце зупинилося, дихання заупинилося, а в сонячному сплетенні все стислося в тугий вузол. Але лише на секунду. Потім прийшло розуміння і зсередини почала закипати злість. Він же просто знущається з мене!

– Ти клоун, Семенов.

– Хай буде по-твоєму, Асю.

Він підвівся і вийшов у коридор. Я залишилася сидіти на місці, намагаючись зрозуміти дійсність. Я знала, що рано чи пізно він може все дізнатися. Нескінченну кількість разів уявляла цю розмову. Але жодного разу не могла навіть подумати, що вона відбудеться саме так.

– Двері зачиниш?

Я мовчки кивнула головою і вийшла з кухні.

– Я заїду за тобою о другій. Доброї ночі!

Семенов відчинив двері, але, перш ніж вийти, обернувся до мене і затримав на мені погляд. Глибокий, болісний та зосереджений. Від цього погляду знову все стислося. Я дивилася на нього і не могла зрозуміти, чому досі так на нього реагую. Чому шкодую його зараз ось такого, з опущеними плечима. Чому так хочеться підійти та обійняти його? Не можна шкодувати. Не можна! Тільки не його! Мені було у тисячі разів важче.

Двері відчинилися і відразу зачинилися за спиною Семенова. Я підійшла, прокрутила замок і повернулася на кухню. Потрібно передихнути.

Тихо, щоб нікого не збудити, прибрала зі столу, налила у свій келих вина і сіла на табурет з ногами, притиснувши коліна до грудей. Зробила ковток, інший. От і все. Вони з Алісою знайомі, обоє все знають. Таємниці скінчилися. Якийсь великий камінь упав із плечей, звільняючи мене. Незважаючи на сильну нервову перенапругу під час цієї зустрічі, мені стало справді легше.

– Бухаєш одна? Це поганий знак!

На порозі з'явилась Олеся. Я сумно посміхнулася:

– Сьогодні мені можна.

– Як ви поговорили? – запитала подруга, сідаючи поруч і кладучи руку мені на плече.

– Як ми могли поговорити, Олесю? Я виговорила йому все. Він відповів, що кохає мене, образився і пішов.

– Образився від того, що кохаєш?

– Від того, що назвала його клоуном.

Подруга засміялася.

– Правильно. Не підпускай його відразу, помаринуй спочатку трохи, щоб більше цінував.

Я підвела голову і здивовано подивилася на подругу:

– Тобто ти впевнена, що я його назад прийму? Ти? Саме та, хто була найбільше проти нього? Навіть он Ромі заборонила з Семеновим спілкуватися. Олесю, ти зараз пожартувала чи збожеволіла?

Олеся знову тихо засміялася:

– Приймеш. Куди ти подінешся! Допивай вино та лягай спати. Завтра весь цей твій жах скінчиться.

Я злякано дивилася вслід подрузі, яка пішла з кухні. Вони всі змовилися чи що? Я залпом допила вино, запустила посудомийку і, вимкнувши світло на кухні, пішла спати.

Звісно, ​​після такого насиченого вечора сон не йшов. Поруч на ліжку рівно дихала Аліса, а моя голова працювала як ніколи продуктивно. Думки постійно змінювали одна одну, не даючи мені жодного шансу на сон. Нарешті, коли за вікном почало світлішати небо, я переконала себе, що насправді все не так і погано. Я закрию питання з боргом Артема, він скоро прийде до тями, Аліса поруч і в безпеці. А Семенов рано чи пізно зрозуміє, що для мене він у минулому і просто відстане.

***

– Мам! Ма-амо! Прокидайся!

 Я ледве розліпила очі і побачила перед собою Алісу.

– Котра година? – ще додивляючись сон, запитала я.

– Майже перша година дня. Тітка Олеся сказала, що тебе час будити.

– Скільки?! Чого ж ви мене раніше не збудили?

– Дали тобі виспатися. Подякуй.

– Ага дякую! Тільки тепер я спізнюся.

Боже! Таке відчуття, ніби я взагалі не лягала і по мені всю ніч їздили гусеничним трактором! У голові шумить, очі після вчорашніх сліз пече. Накинувши шовковий халат і взявши рушник, я вискочила з кімнати в душ.

– Алісо, звари каву, будь ласка!

Так швидко я ще ніколи не збиралася! На душ, висушити волосся і одягнутися лише двадцять хвилин. Я глянула на себе в дзеркало. Жах! Опухлі очі.

– Лисичко, у тебе тоналка є? І тіні? – крикнула я з кімнати Алісі, яка знаходилася на кухні.

Одразу ж босонога Аліса в джинсових шортах і білій майці пурхнула в кімнату. Відкрила валізу, дістала звідти косметичку і вручила мені:

– Бери все, що потрібно. Кава, до речі, вже охолола.

– Зараз йду.

Насилу замаскувала тональним кремом червоні плями під очима, пензликом нанесла тіні і густо нафарбувала вії тушшю, щоб приховати припухлість повік. Не фонтан, але вже набагато краще. Тепер очі надто яскраво виділяються на фоні блідого обличчя. Треба хоч губи трохи підфарбувати. Я знову запустила руку в Аліскіну косметичку. Усього дві помади: яскраво-рожева та червона. Неначе на карнавал! Гаразд, най буде! Я нанесла червону помаду на губи і кулею вилетіла з кімнати.

Одним ковтком випивши каву, одягла туфлі і глянула на екран телефону. 13:59. І саме в цей момент спливло повідомлення. «Виходь, я біля під'їзду».

– Все, Лисичко, я побігла! Зачини за мною!

Олексій

Коли я вчора їхав до Асі, то зовсім не уявляв, з чого почну розмову. Вигадував різні варіанти, навіть жарти. Але які, до біса, жарти в такому питанні? Тож вирішив діяти по ситуації.

Двері мені відчинив Роман. Він навіть не привітався і, залишивши мене на порозі, кудись пішов. Одразу ж вийшла Ася. Здивовано подивилася на мене, і я раптом ляпнув: «Привіт, Касю!». Ідіот, я взагалі не подумав, саме вирвалося. І тут вона відповідає: "Привіт, Льош". Ми обидва завмерли, не знаючи, що говорити далі. Першою не витримала Аліса, яка ховалась раніше за дверима. Просто спокійно увійшла, привіталася і пішла на кухню.

І тут Ася вся зблідла, ніби кров взагалі відлила від обличчя. Відступила назад, уперлася спиною у стіну. "Можна увійти?" питаю, а сам дивлюся в її зелені очі і бачу перед собою ту саму Асю, тоді в парку. Як вона раділа цукровій ваті, дзвінко сміялася, як злизувала потім пінку від латте з губ.