Розбивши її життя (частина 2) - Сафо Мелі

Фільм закінчився майже о пів на сьому вечора, коли пролунав шум у коридорі, а потім у кімнату зазирнула Олеся:

– Асю, ну ти як? Була у Артема?

– Ні, не їздила. Але дзвонила до лікарні, сказали, що без змін. А я як… та нормально я. Тримаюся. Давай перевдягайся, ми ще не вечеряли, на тебе чекали.

– Добре, накривай поки що на стіл, я швиденько прийму душ. Спека така, я вся мокра.

Я підвелася з ліжка, прибрала ноутбук на столик і поправила покривало. Погляд упав на телефон: може йому написати, запитати, скільки мені бути в ув'язненні? Але не стала. Якщо сказав, що сам подзвонить, то нехай тоді і дзвонить перший.

Коли я вийшла з кімнати, на кухні нікого не було. Мабуть, Рома пішов до себе в спальню. Раптом я почула, як Олеся за дверима пошепки вичитує чоловіка: «Який до біса Семенов? Він дзвонив Асі? Як ти це допустив?!».

Я засміялася. Боже, Рома тут до чого?!

Я встигла тільки дістати з шафки тарілки і поставити розігріватись печеню у мікрохвильову піч, як у кухню влетіла Олеся:

– Ась? Тобі Семенов дзвонив? Що він хотів? – подруга була вкрай збуджена цією новиною.

– Олесю, тобі не здається, що ти перебільшуєш? Я сама йому написала. Хотіла дізнатися, чи не знайомий він із Парфьоновим. Потім я розповіла йому все, і він заборонив мені виходити. Сказав, що сам усе з'ясує і одразу передзвонить.

– Заборонив? Та хто він такий, щоб тобі вказувати, що робити?!

– Людина, яка погодилася мені допомогти. – посміхнулася я подрузі. – Так само, як і ви всі мені допомагаєте. Все нормально.

Я дістала ножа і почала нарізати хліб.

– Між іншим, вечеря вже гаряча, а ти в душ ще навіть не зайшла. Тож давай швиденько, в тебе чоловік їсти хоче.

Поки Олеся з'ясовувала стосунки з Ромою, приймала душ, наносила всілякі креми на обличчя, тіло, руки та ноги, вечерю я встигла розігріти ще двічі.

– Олесю, та ми сьогодні їстимемо, чи ні?! Я голодний, як звір! – Рома вже не витримав і прикрикнув на дружину.

– Та йду я, йду!

Нарешті о п'ятнадцятій на дев'яту вечора ми сіли за стіл. Рома полегшено видихнув. Та й я зрозуміла, що вже досить зголодніла. Але варто було тільки розкласти картоплю по тарілках, як пролунав дзвінок у двері. Всередині мене все здригнулося.

– Ви когось чекаєте?

Олеся знизала плечима і перевела погляд на чоловіка:

– Та начебто ні…

– Так, сидіть тут, я сам відчиню. – Рома підвівся з-за столу і вийшов з кухні. Він навіть не спитав, хто це. Через кілька секунд почулося клацання замку і тут же Рома спокійно повернувся за стіл.

– Ася, це до тебе.

Я здивовано глянула на Рому. Хто може бути до мене сюди, в їхню квартиру, але все ж вийшла у коридор. Двері були відчинені, але гість не поспішав заходити до квартири, стояв за порогом.

– Привіт, Касю!

Від того, як він мене назвав, у мене смикнулися кінчики пальців на руках. І на якомусь автоматі я відповіла:

– Привіт, Льоша!

Семенов стояв у проході і дивився на мене так, ніби й не було цих двадцяти років. Зовсім не так, як коли підвозив мене додому.

– Так, коротше! – звідкись з-за рогу раптом виринула Аліса, відсунула Семенова вбік і, тримаючи в руці валізу, зайшла до квартири. – Ви тут дивіться один на одного далі, а я зайти хочу! Привіт матусю!

Як ні в чому не бувало, Аліса поцілувала мене в щоку і додала:

– Він хотів купити квіти, але я відговорила.

Дочка зняла кеди і зникла на кухні.

«Якого дідька взагалі тут відбувається?!» – подумала я про себе. Подивилася на Семенова, відступила крок назад і вперлася спиною у стіну.