Українська література » » Сліди на тротуарі - Віталій Петлювань

Сліди на тротуарі - Віталій Петлювань

---
Читаємо онлайн Сліди на тротуарі - Віталій Петлювань
його дружків злодюгами. Стрималася, бо хотіла спробувати ще по-доброму поговорити з Олегом.

Він пригорнув Віру.

— Заради тебе… Я на все згоден… Ну, посміхнись, і не будемо більше сваритися.


* * *

Їх троє сиділо у буфеті. Три пляшки пива перед ними. Під столиком лежала порожня пляшка від «Московської».

Курили і про щось тихо радилися.

Широкоплечий юнак у новому пальті і дорогому велюровому капелюсі говорив:

— Мій план гарантує повну безпеку. Один — бере, другий забезпечує доставку… Третій — збуває…

— Третій — це ти, Олег? Ну, а я — перший?..

— Само собою… Ніхто не їздить краще за тебе, Левко.

— А гроші порівну?

— Як і раніше… Ну, згода?

— Спробую… А там видно буде, — і Левко молодцювато випустив під стелю кільце жовтуватого диму.

— А ти? — звернувся Олег до третього.

— Питаєш! Куди тільки їх доведеться переганяти?

— Я ж казав — у Житомир… Вірніше, в тому напрямку. Квартиру я підібрав…

— Тоді все. Кінчайте базар… Нам же сьогодні…

Левко зупинив його.

— Годі… Все ясно.

Розлили пиво, випили. Платив Олег.

На вулиці людно — кінчився робочий день. Повз них промчала темносиня «Победа» з широкою червоною смугою.

Хлопці перезирнулися.

— З якою швидкістю пішла! — захоплено сказав Левкові Олег.

— Теж мені швидкість!

— А тебе наздогнали б…

— Дивлячись на якому мотоциклі.

— Треба на всякому давати клас. Тоді і гроші будуть, і неприємностей менше…

Гуляли на Хрещатику, зачіпали дівчат, сміялися. Олег кілька разів дивився на годинник. І, нарешті, сказав:

— Пора.

Взяли на Бесарабці таксі. Олег назвав адресу.

Зупинилися біля високого будинку. Таксі відпустили. Олег оглядівся, потім показав на дерев'яний кіоск в кінці вулиці.

— Я чекатиму там.

Двоє відчинили парадні двері будинку і зникли в сутінках коридора.

Олег зайняв вигідну позицію, витяг цигарку і спостерігав. На вулиці було чимало пішоходів, проїжджали автомашини, трамваї. Хвилини тяглися помалу, ніби годинник застрайкував. Та ось у під'їзді будинку з'явилася знайома постать. Ще через мить Левко вихопився звідти ж на мотоциклі. Олег бачив, як Левко пересік трамвайну колію і взяв курс на набережну.

— Повний порядок, — кинув Олегові напарник, проходячи до трамвайної зупинки.

Через хвилину Олег став поруч з ним.

— Тепер на вокзал?

Олег ствердно кивнув.

… Повернувся додому о першій годині ночі.

— Не спиш? — запитав Віру. — Даремно… А мені завтра в Житомир… Рано доведеться вставати.

— І надовго в Житомир?

— Та ні. Ми з одним дружком взялися кіноапарат ремонтувати. Справа невелика, а по сотні чистими заробимо. Транспорт за їхній рахунок…

Хотілося вірити, що він каже правду.


* * *

Таксі мчало по асфальтованому шосе. Київ залишився далеко позаду. Олег час від часу виглядав з машини. Все йшло добре. Ніхто за ним не гнався, ніхто ним не цікавився.

У шофера свої турботи. Відразу за Києвом він вимкнув спідометр і тепер придивлявся до шляху, щоб не наскочити бува на автоінспектора.

Контрольний пункт. У шофера перевіряють маршрутний лист (спідометр знову ввімкнено). Повний порядок. У Житомирі Олег зупиняється на автобусній станції. Забирає свій вантаж — розібраний і акуратно упакований мотоцикл. Звідси Олег бере інше таксі, місцеве.

Ще півтори години їзди, і він на околиці великого села. Переїжджають місток. Почалися хати… Ось і зупинка. За ворітьми гавкає собака. У хвіртці немолодий чолов'яга в пальті наопашки.

— Приймай гостинець, Михайле Івановичу.

— Іжевський? — запитує той нетерпляче.

— Як бачиш.


— І знову без коляски. Не дотримуєшся, виходить, свого слова…

— Ну, добре, добре, — незадоволено обриває його Олег. — Встигнемо полаятись.

У селі він довго не затримується. Гроші в кишені — можна їхати додому. На ходу вислухує останнє напучення…

Тільки аж у Києві згадує пораду Михайла Івановича. Усміхається загадково. Хлопцям він скаже, що сам придумав таке. Ось коли, справді, можна буде переключитися на машини з колясками!

Минає кілька днів, і він знову в дорозі…

З Києва таксі, в якому за пасажира Олег, виходить надвечір. Метрів за п'ятсот від нього — мотоцикліст. Швидкість у «Победы» досягає тепер вісімдесяти кілометрів, та інтервал між ними не збільшується. Молодець Левко! Ось попереду заблискотіли вогні контрольного пункту. Таксі стишує хід. У світлі фар — постать людини у формі.

— Погасіть фари!

Та шофер не чує чи робить вигляд, що не чує. Засліплена фарами «Победы», людина у формі не встигає дати сигнал мотоциклістові і вже бачить тільки його спину…

— Ну й зірвиголови їздять! Бачили, як прошумів, ніби реактивний.

Перевірено документи у шофера таксі — і вони їдуть далі.

Олег дружньо плеще шофера по плечу.

— Маєш четвертну на чай. Заробив чесно…

Шофер, звичайно, не знає, що фарами прикрив злодія, йому розповіли вигадану історію: придбали мотоцикл, а прав поки що нема. От, мовляв, і доводиться викручуватися…

На околиці Житомира Левко зустрічає в умовленому місці Олега.

Далі вони рушають разом. Олег похитується в колясці, придивляється до знайомого шляху. Дорога тут важка, швидкість невелика. В кількох місцях доводиться підштовхувати машину, яка в глибокій колії «сідає» на черево.

Темно в хатах. Спить село. І на подвір'ї Михайла Івановича теж ні вогника.

— А як ми звідси виберемося? — озивається Левко. — Хіба таксі з Києва викличемо? — жартує він.

Михайло

Відгуки про книгу Сліди на тротуарі - Віталій Петлювань (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: