Сліди на тротуарі - Віталій Петлювань

Віру Олег любив. Але любов його була якоюсь дивною. Він вимагав, щоб Віра нікуди не ходила без нього, не дозволяв зустрічатися з колишніми подругами. Навіть на базар і в магазин повинна була ходити не вона, а мати. Приносячи додому гроші, він ніколи не давав їх дружині, як це робив Вірин батько, як робить Олегів батько. Олег сам купував квитки в кіно, сам платив за морозиво і взагалі за покупки, які вони робили разом. У неї не було власних грошей навіть на трамвай.

Соромно було й думати про таке, не те що скаржитися. Вона дуже скоро відчула, що не зможе довго отак почувати себе утриманкою. Треба знайти хоч яку-небудь роботу, вносити свій пай у сім'ю.

Про це вона якось і сказала Олегові. Він, не дослухавши Віру до кінця, обурився:

— Хіба тобі їсти нічого? Чи, може, хтось докоряє тобі?

— Не те, Олег. Зовсім не те. Я не знаходжу собі місця… Ти в другій половині дня ідеш і вертаєшся завжди пізно. А я… Уяви собі — я цілий день нічого не роблю. Що подумають твої батьки?

— А мені плювати — подобається їм це чи ні, — зухвало кинув Олег. — Мені подобається, значить, і їм повинно подобатися.

… Минуло трохи часу, і Віра відчула, що буде матір'ю. Це й обрадувало і збентежило її. Хотілося порадитися з рідними, поділитися своїми думками. І вона наважилась. Вибравши слушну хвилину, коли Олега не було дома, Віра сказала свекрусі, що збігає за газетою, а сама подалася до батьків.

Мати зустріла Віру холодно, як чужу. Поралася в кухні і навіть не дивилася на дочку.

— Мені потрібен паспорт, мамо, — сказала Віра.

— Таким, як ти, і без документів добре.

«Невже у неї таке черстве серце? — жахнулася Віра, зустрівши такий прийом. — Я ніби чужа їй, зовсім чужа».

Що ж, тоді Віра просто скаже, навіщо їй паспорт.

— Я прийшла тобі сказати, мамо, що ми з Олегом… Що він став моїм чоловіком. Мені потрібен паспорт, бо в нас… буде дитина.

Мати перестала перетирати посуд, суворо подивилася на Віру.

— Брешеш! Ніхто тобі не повірить.

— Віддайте паспорт, мамо, — наполягала Віра.

Та підійшла ближче, захитала головою, осуджуючи дочку.

— А як і правду кажеш, то паспорт тобі ні до чого. І шлюб ні до чого. І дитини від того негідника не треба. Підеш до лікарки — і все.

— Я не піду до лікарки…

— На лікарку гроші потрібні? Нехай тобі дає їх той, з ким нагуляла… На нас не надійся… Чуєш? І не приходь більше, не нагадуй…

Неначе хвора, вийшла від матері. І погнало її горе, як осінній вітер гонить листок, одірваний від рідної гілки.

Повернулася додому, а тут Олег. Лається з матір'ю. Побачив Віру й відразу підскочив до неї. Боляче схопив за руку.

— Куди ходила? Зараз же відповідай, де була?

Це був перший випадок, коли вона без нього дозволила собі відлучитися. Олегова лютість приголомшила Віру. Тон, яким розмовляв він з нею, остаточно вивів з ладу нерви. Віра, навіть не відповівши йому, закрила очі руками й побігла в свою темну кімнату. Скоро звідти почулося ридання.

Олег замовк. Згодом підійшов до Віри і вперто почав доводити свою правоту. Він, Олег, робить для Віри все, інколи навіть рискує, щоб мати гроші… Хоче, щоб Віра одягалась якнайкраще, їздила на машині, щоб вони взяли від життя все, що тільки можна… Але він — людина ревнива, і з цим треба рахуватися…

З усього того, що казав їй Олег, Віра вхопилася за його ненароком кинуті слова «я рискую». І, тамуючи потроху своє горе, вона запитала себе: «Чим він рискує?»

Тієї ночі Віра сказала Олегові про свою вагітність, про те, що їм треба оформити шлюб. Відкладати більше не можна. Олег обіцяв завтра ж піти до її батьків і забрати паспорт.

Зрештою вони помирились. І тоді Віра обережно нагадала:

— Ти казав про риск. Що ти мав на увазі? Я хочу знати.

Олег отетерів. У думці вилаяв себе за необережність.

— Ага, я давно збирався сказати тобі, але якось відкладав. Не хвилюйся, — заспокоював дружину. — Нічого страшного. Справа в тому, що у магазинах за мотоциклами черги. Ну й ціна на них піднялася. Чого ж ґавити? Інколи нам щастить узяти мотоцикл у черзі і перепродати. Інколи старий підремонтуємо, пофарбуємо, і пішов за новий. Це, звичайно, таємниця, можуть пришити спекуляцію. Але тобі я, бачиш, признався. Ти ж не видаси мене, правда? Зароблю трохи і кину. А поки що, сама розумієш, яке в нас становище. Гроші он як потрібні…

Одверто кажучи, Вірі трохи полегшало на серці. Вона чекала гіршого. Олегове минуле лякало її: Віра боялася, що він знову зустрівся з колишніми своїми спільниками.

— Ти повинен бути обережним. Кличуть ремонтувати — берись. А торгувати мотоциклами не треба. Тільки чесно зароблені гроші дають користь…

Вій назвав Віру розумницею і гаряче пригорнув до себе.

Тим часом до міліції почали надходити тривожні сигнали. То серед білого дня вкрадено мотоцикл біля університету, то зникла машина з коляскою, залишена хазяїном біля дверей гастронома. А біля Золотоворотського сквера якийсь юнак, років шістнадцяти, осідлав чужий мотоцикл і був затриманий перехожими. Міліціонер на місці допитав хлопця і, повіривши, що той просто пожартував, відпустив його.

Оперативні працівники дізналися про цей випадок тоді, коли хлопця вже й сліду не було. Викликали для розмови міліціонера.

— Уміли злодія проґавити, умійте тепер і знайти його, — наказав начальник карного розшуку. — Розпитайте, хто ще