Врятуй мене, якщо зможеш - Еммі Берн

Міла 

На тремтячих ногах спускаюсь на кухню, серце б'ється неймовірно швидко. Вона буде мене сварити? Чи скаже що через мене її син ледь не загинув?

Кусаю щоку з середини, намагаюсь вгамувати своє серце та відновити нормальне дихання.

Із кухні виходить Марія Степанівна та зі сльозами на очах підходить до мене, загортаючи у свої обійми.

— Я так злякалася донечко – тремтячим голосом говорить, я сильніше обіймаю її, та відчуваю як солені крапельки стікають по моїх щічках.

— Вибачте, що через мене...

— Ти ні в чому не винна. Винні тільки ті, хто коїть зло та не боїться правосуддя. Тож не смій вибачатись не за свої вчинки – відсторонившись від мене, дивлячись в очі промовляє.

— Але, Паша.. – не стримую емоцій, коли пригадую ті відчуття.

— Паша дорослий чоловік, який рятував свою дружину. Мою донечку. Ти не винна у тому що сталось, а винні вже понесли своє покарання – я обіймаю її, так сильно як тільки можу. От би моя мама була поряд, та дала мені хоч краплю любові.

Правильно кажуть, " сім'я на спільній крові не закінчується, та й з неї не починається " і схоже я знайшла свою сім'ю.

— Як ти Міла? – грубий голос батька Паші, заставив моє серце знову завмерти від страху.

Кидаю переляканий погляд на Пашу, який підморгнувши мені, підходить та обіймає, даруючи такий бажаний спокій та захист.

— Усе гаразд, давайте спершу повечеряємо? – відповідає за мене Паша, за що я йому дуже вдячна.

Вечеря пройшла добре, ми говорили на буденні теми, я розслабилась та просто насолоджувалась моментом.

У кімнаті на мене чекав ще один сюрприз, у вигляді телефону та ноутбука, а ще на тумбочці стояв наш шлюбний договір. Я здивовано дивилась на Пашу, який також виглядав схвильований.

— Міло, я знаю що винен. Це була помилка, тому вона повинна зникнути – я мов заворожена спостерігаю як Паша рве наш шлюбний договір, і не розумію що відбувається.

— Тобто...

— Я хочу почати все з початку, щоб у нас не було цього всього. Щоб ти покохала мене, була зі мною не з примусу, і не через те що у тебе немає виходу. А це перший маленький крок та я зроблю ще тисячу, якщо ти дозволиш мені – на очах з'являються сльози, я досі не можу повірити у свою нову реальність. Серце затріпотіло від радості та щастя.

Замість відповіді я обіймаю його, та не стримую своїх сліз. Невже щоб стати по-справжньому щасливою, потрібно було стільки пережити. Та це тільки початок нашої історії.

Ми засинали у обіймах одне одного, Паша більше не пробував зблизитись і за це я йому вдячна. Сьогодні я спала спокійно, боялась що будуть снитись кошмари та їх не було, адже біля мене був Паша.  

Наші стосунки різко змінилася і я цьому дуже рада, хоч сильно боюсь що красивий сон закінчиться, і я знову прокинусь у страшній реальності.

Прокинувшись вранці я вже була одна, на комоді стояв свіжий букет із рідних квітів, а біля них записка.

"Поїхав на роботу, та вже рахую хвилини, щоб повернутись до тебе"

Усміхаюсь та цілую записку. Настрій злетів до небес, тож я швидко приймаю душ та спускаюсь на кухню.

За столом снідає Андрій Миколайович, мені ще лячно з ним розмовляти, адже я не знаю його думки на рахунок того що сталось.

— Добро ранку – вітаюсь та йду собі за соком.

— Доброго, Міло сядь, будь ласка. Нам потрібно поговорити – ніби спокійно говорить, але в голосі я відчуваю напругу.

Серце починає швидко битись, коли я підхожу та сідаю поруч.

— Слухаю вас – стримую тремтіння у голосі, та стараюсь виглядати спокійно.

— Міло, не потрібно мене боятись. Скажу правду я не розумію твого вчинку, але я й не був на твоєму місці. То ж судити права не маю, але я маю до тебе прохання. – полегшено видихаю, коли слухаю його слова. Паші пощастило з батьками.

— Я слухаю вас – стараюсь посміхнутись коли відповідаю.

— Сьогодні у Дані день народження, йому 16 років. Потрібно щоб ти запропонувала йому прогулятись, в парк або ж у магазин, з охороною звісно. Дружина буде готувати для нього сюрприз, а він у нас такий, що здивувати його важко. То що ти допоможеш нам?

— Звісно – з усмішкою відповідаю, прогулятись я за. Ще й з такого приводу, у Дані день народження.

— Тоді снідай та вдягайся, він скоро повернеться – встаючи з-за столу промовляє Андрій Миколайович, та йде геть.

Я швидко снідаю, та повертаюсь у нашу кімнату. На вулиці тепло, вибираю шорти та вільну футболку. Беру телефон та вирішую подзвонити до Паші, цікаво чому він сам мені нічого не сказав.

— Слухаю зайченя – те як він це сказав, викликало у мене мурашки по тілу.

— Хотіла почути твій голос – з усмішкою промовляю, та торкаюсь рукою щічок які вже горять від хвилювання.

— І як мені тепер працювати, коли моя дівчинка хоче слухати мій голос? – у його голосі стільки тепла та любові. І справді він на роботі, а я тут із дурницями дзвоню йому.

— Так і працюй, а ми з Данею підемо гуляти – відповідаю підходячи до вікна.

— Біля букета стоїть кредитна карта, вона безлім, пароль твоє день народження. Гарної вам прогулянки, а мені потрібно йти. До вечора зайченя – Паша скидає дзвінок, а я ще декілька хвилин стою та усміхаюсь мов божевільна.

За пів години приїхав Даня, і я взявши карту пішла до нього. Брехати я зовсім не вмію, але думаю виманити його з дому зможу.

Дивлюсь як він кидає свій рюкзак та збирається знімати взуття.

— У мене для тебе чудова пропозиція – весело промовляю ховаючи руки за спину, Даня піднімає на мене здивований погляд та чекає на продовження.

— Я б хотіла прогулятись у парку, поїсти солодкої вати. Складеш мені компанію? – стараюсь зробити невинні очі, та чую лиш важке зітхання.

— Для такого у тебе є батько. Ось бери його і гуляйте хоч до самого ранку, а я хочу відпочити у своїй кімнаті

— Він на роботі. А якщо я дам тобі слово виконати любе бажання, ти погодишся? – це останній шанс вмовити його.

— Ось прямо яке я захочу? – в його очах загорілись вогники, здається я поспішила із пропозиціями, та відступати пізно.