Врятуй мене, якщо зможеш - Еммі Берн

— Так – швидко відповідаю, та дивлюсь як на обличчі з'являється щира усмішка. Не подобається мені це все.

— То чому ми ще вдома? – Даня встає та відкриває двері, жестом запрошуючи мене вийти.

— Надіюсь твоє бажання нормальне – виходячи відповідаю. Нічого ж поганого не станеться. Даня хороший хлопець, тож переживати не потрібно.

Ми сіли у машину і Даня назвав адресу одного кафе, я полегшено видихнула. По дорозі ми мовчали, він весь час спілкувався кимось у листуванні, а не хотіла йому мішати. Написала Паші повідомлення.

Ми їдемо у кафе ;)

За декілька хвилин мені приходить відповідь

Паша 
У нього алергія на вишню, будь уважна коли будете замовляти десерти)))

— Ми приїхали, я хочу тебе з деким познайомити

Ми виходимо, на терасі біля кафе за столиком сидить Луна, наші погляди зустрічаються і я зупиняюсь.

— Ей, ти чого? Ти наче привида побачила – стурбовано запитує Даня, а я не можу стримати сліз. Мені надто боляче зараз.

— Сестру, але краще б привида – тихо відповідаю. Даня декілька секунд дивитися на мене, а тоді переводить погляд на Луну.

— То це була ти – приреченим тоном промовляє, та взявши за руку веде мене до машини.

— Вибач, за те що я зараз зроблю – сказавши це, він швидко пішов до сестри.