Гордість і упередження і зомбі - Сет Грем-Сміт

— Сер, ви забуваєте, що я двічі бувала на Сході, до того ж у його найдальших закапелках. І ці мандрівки були виснажливо довгими, а дороги кишіли дикими ведмедями. Тож запевняю вас: мій світ усе-таки трохи ширший за Лонґборн. Але, оскільки містерові й місіс Коллінз ніколи не доводилося так далеко мандрувати, я підозрюю, що їхні уявлення про відстань подібні до уявлень звичайних людей. Саме тому я переконана, що моя подруга не сказала б, що живе поруч із рідними, навіть якби відстань була вдвічі меншою.

Містер Дарсі присунув своє крісло ближче до неї.

Елізабет здивувалася. Його напевно гризли якісь сумніви. Раптом він знову відсунув крісло, узяв зі столу газету і спитав уже значно стриманіше:

— Вас потішили новини з Шеффілда?

Після цього вони обмінялися думками про недавню перемогу армії, і цей діалог був спокійним та небагатослівним із обох боків. А невдовзі в кімнату ввійшли Шарлотта з сестрою, які щойно повернулися з прогулянки. Така бесіда тет-а-тет їх здивувала. Містер Дарсі повідомив про свою помилку, через яку він, мовляв, і обтяжив міс Беннет своїм товариством, і, просидівши ще кілька хвилин і так нічого й не сказавши, пішов геть.

— Фо се мове ознафати? — проплямкала Шарлотта, щойно Дарсі вийшов за двері. — Евізо, він, мабудь, закогався в дебе. Бо фого б йому фюди пиходити?

Але, коли Елізабет розповіла, як він майже весь час мовчав, навіть Шар-лотті довелося погодитися, що, схоже, вона помилилася. І, перебравши різні здогади, вони нарешті погодилися, що Дарсі, найпевніше, завітав до них, бо не вигадав нічого ліпшого (що цілком зрозуміло, з огляду на пору року). Земля ще не відтанула, тож до потепління можна було забути про свіжих нечестивців чи тренування просто неба. В домі на нього чекала леді Кетрін, книжки, більярдний стіл, але ж джентльмен не може цілими днями сидіти в чотирьох стінах. Тож чи то через близькість дому священика, чи то бажаючи прогулятися, а може, й насолодитися спілкуванням з мешканцями Гансфорда, обидва джентльмени почали навідуватися сюди мало не щодня. Вони приходили зранку — коли окремо, а коли разом, а часом іще й у супроводі своєї тітки. Не викликало сумніву, що полковник Фіцвільям приходив, бо йому було приємно перебувати в їхньому товаристві. І це ще більше прихилило до нього дам.

Але чому й містер Дарсі став таким частим гостем, зрозуміти було значно важче. Навряд чи йому йшлося про їхнє товариство, адже нерідко він міг чверть години просидіти, не зронивши ані слова. А коли все-таки заговорював, то здавалося, що робить це радше з примусу, аніж із власного бажання. Не пожвавлювався він навіть тоді, коли бачив, як місіс Коллінз гризе власну руку. Шарлотта — чи то пак те, що від неї залишилося, — хотіла вірити, що такі зміни в поведінці містера Дарсі спричинило кохання до її подруги. Вона стежила за ним і в Розінґзі, і в Гансфорді, але без особливого успіху. Адже її думки щораз частіше звертали в інший бік — як-от до мрій про те, як вона смокче чийсь свіжий, аж теплий, соковитий мозок. Звісно, містер Дарсі часто поглядав на Елізабет, але важко було здогадатися, про що він думає. Це був пильний і серйозний погляд, однак Шарлотта не відчитувала в його очах якихось певних почуттів. А часом їй здавалося, що він узагалі ні про що не думає. І, уявляючи собі думки містера Дарсі, вона знову згадувала, що страшенно хотіла б пожувати його солоний мозок, такий схожий на цвітну капусту.

Раз або двічі вона казала Елізабет, що містер Дарсі, можливо, має до неї почуття, але це лише викликало в подруги сміх. Тож Шарлотта вирішила не наполягати, щоб не пробудити в Елізабет сподівань, які могли обернутися розчаруванням.

Бажаючи Елізабет лише добра, Шарлотта часом уявляла її одруження з полковником Фіцвільямом. Поза сумнівом, він був вельми приємним джентльменом, а Елізабет напевно припала йому до вподоби. Крім того, його життєве становище було більш ніж принадним. Але, з іншого боку, в містера Дарсі була значно більша голова, а це означало, що в ній більше мозку, який їй так хотілося б спожити.

Розділ 33

ПІД ЧАС ТРИВАЛИХ ПРОГУЛЯНОК парком Елізабет уже не раз натрапляла на містера Дарсі. Те, що він з’явився там, де нікого більше не бувало, дівчина сприйняла за напрочуд прикру випадковість. А щоб таке більше не повторилося, зумисне повідомила йому, що це її улюблена місцинка. Тож вона ніяк не могла збагнути, чому зустріла його знову. Але це сталося не лише вдруге, а й утретє. Під час цих зустрічей Дарсі мало що казав, та й вона не надто переймалася тим, щоб підтримувати бесіду. Але третього разу вона раптом помітила, що він ставить їй дивні й не пов’язані між собою запитання — скажімо, чи приємно вона проводить час у Гансфорді, які кістки вона ламала або чи доречно одружуватися таким воїнам, як вони.

Одного дня під час прогулянки вона перечитувала останній лист від Джейн і заглибилася в деякі пасажі, які доводили, що сестра дуже сумує. І от, несподівано підвівши погляд, вона побачила перед собою не містера Дарсі, а полковника Фіцвільяма. Той саме йшов їй назустріч. Одразу ж заховавши листа і змусивши себе усміхнутися, вона сказала:

— А я і не знала, що ви теж гуляєте цією стежкою.

— Я здійснював обхід парку, як і щороку, — відповів він. — А потім мав намір завітати до містера Коллінза. А ви йдете далі?

— Ні, я саме планувала повертатися.

Тож вона розвернулася, і вони разом попрямували до Гансфорда.

— Ви справді їдете з Кенту в суботу? — спитала вона.

— Так. Звісно, якщо Дарсі знову не відкладе від’їзд. Я в усьому під-лаштовуюся під нього. Як він вирішить — так і буде.

— І навіть якщо Дарсі не залагодить усіх своїх справ, то принаймні зможе насолодитися владою вибору. Я не знаю нікого, хто діставав би більшу втіху від можливості робити те, що заманеться.

— О, так, він дуже любить діяти на власний розсуд, — погодився полковник Фіцвільям. — Як, зрештою, і всі. Просто в нього для цього більше можливостей, адже він багатий, вродливий і має смертоносний вишкіл. Я кажу про це з власного досвіду. Молодший син, як ви розумієте, змушений