Гордість і упередження і зомбі - Сет Грем-Сміт

— У мене є всі підстави думати про вас погано. Ніщо не зможе виправдати вашої несправедливої та нешляхетної поведінки в тому випадку. Ви ж не можете заперечити, що були головною — якщо не єдиною — причиною розлуки моєї сестри і свого друга?

Один із ударів виявився таким влучним, що Дарсі з розгону влетів у камінну полицю, від якої аж відколовся край. Втерши кров із рота, він поглянув на неї і недовірливо посміхнувся.

— Чи можете ви це заперечити? — повторила вона.

З показним спокоєм він відповів:

— Я й не хочу заперечувати, що зробив усе від мене залежне, аби розлучити свого друга з вашою сестрою, і радію, що мені це вдалося. До нього я виявився милосерднішим, аніж до себе.

Елізабет зробила вигляд, що не почула останнього зауваження, і, витягнувши з каміна кочергу, спрямувала її просто в обличчя Дарсі.

— Але не лише це, — продовжила вона, — спричинило мою неприхильність. Ще задовго до цього я склала про вас думку. Ваш характер розкрився мені вже багато місяців тому, коли я почула розповідь містера Вікгема. Що скажете з цього приводу? Якою дружньою турботою зможете пояснити той свій вчинок?

— Ви дуже переймаєтеся долею цього джентльмена, — відповів Дарсі вже менш стриманим тоном і почервонів.

— А хто, дізнавшись про його страждання, не перейметься його долею?

— Страждання? — зневажливо перепитав Дарсі. — О, так, він безмежно страждав.

На цих словах він збив її з ніг, а сам швидко підвівся. Елізабет була надто спритною, щоб дозволити йому скористатися такою перевагою, тож за мить уже теж стояла на ногах і з новими силами вимахувала перед ним кочергою.

— Це сталося з вашої провини! — з запалом вигукнула Елізабет. — Через вас він став злидарем — бо, порівняно з минулим, його нинішнє становище таки злидарське. Ви позбавили його тих благ, які йому було призначено. Ви вкрали найкращі роки його незалежності. Це все ваших рук справа! І ви ще й наважуєтеся згадувати про його страждання зневажливо і з насмішкою?

— То от як ви про мене думаєте! — закричав Дарсі, вихопивши з її рук кочергу. — Он як мене оцінюєте! Щиро дякую за таке докладне пояснення. Якщо дивитися на все так, то моя провина і справді видається непростимою! Але, може, — додав він, упершись гострим кінцем кочерги їй у шию, — ви забули б про ці кривди, якби я не вразив вашої гордості своїм чесним зізнанням? Тим, що визнав усі сумніви, які не дозволяли мені освідчитися? Мабуть, я уникнув би таких страшних звинувачень, якби завбачливо приховав свої вагання й, полестивши вам, запевнив, що мною керує нестримна пристрасть, не обтяжена ні сумнівами, ні здоровим глуздом, — просто-таки нічим. Та мені огидне лукавство. І я не соромлюся своїх почуттів. Вони природні та щирі. А ви сподівалися, що я зрадію, дізнавшись про ваш скромний бойовий вишкіл? Чи, може, привітаю себе з перспективою поріднитися з людьми, чиє становище значно нижче за моє?

Елізабет відчувала, як із кожною миттю в ній наростає гнів, але, оскільки Дарсі припер її до стіни, вона щосили намагалася зберегти спокій:

— Ви помиляєтесь, містере Дарсі, якщо вважаєте, що на мою відповідь вплинула манера вашого освідчення. Навіть якби ви повелись як джентльмен, це лише позбавило б мене легкого смутку після того, як я відтяла б вам голову.

Вона побачила, як він стрепенувся від цих слів. Але не сказав нічого, тож Елізабет продовжила:

— Хоч би як ви освідчилися, ніщо не змусило б мене погодитися.

І знову він не зміг приховати свого подиву. В його очах читалися недовіра й приниження. А Елізабет не вгавала:

— Від самого початку — власне, вже від найпершої миті знайомства — ваша поведінка свідчила про вашу зарозумілість, пиху і зневагу до почуттів інших. Підвалини моєї неприязні було закладено ще тоді, а подальші події лише утвердили мене в цих почуттях. Ще й місяць не минув од нашого знайомства, а я вже знала, що ви — остання на світі людина, з якою я б одружилася.

— Ви сказали достатньо, мем. Я чудово зрозумів ваші почуття, і мені лишається хіба посоромитися власних. Вибачте, що відібрав у вас так багато часу. Щиро бажаю вам щастя й здоров’я.

На цих словах він кинув кочергу в полум’я і швидким кроком вийшов з кімнати. А вже наступної миті Елізабет почула, як за ним хряснули двері.

Усе це неймовірно її збентежило. Не маючи більше сил стримуватися, вона піддалася жіночій слабкості, яку так довго в собі поборювала, — сіла й наступні півгодини проплакала. Обдумуючи те, що сталося, вона відчувала щораз більший подив. Їй освідчився сам містер Дарсі! Їй не вдалося вбити його, хоч цього вимагала честь! Він так багато місяців був у неї закоханий! Він закохався в неї аж так, що готовий був одружитися, попри всі ті застереження, через які чинив опір одруженню Бінґлі з її сестрою і які в його випадку мали бути аж ніяк не меншими! Це було щось неймовірне. Підсвідомо їй лестило, що вона стала об’єктом таких сильних почуттів. Але його гордість, ця нестерпна гордість! І безсоромне зізнання в тому, як він повівся з Джейн; і непростима впевненість у власній правоті, яку він так і не зміг обґрунтувати; і бездушність, із якою згадував про містера Вікгема, жорстокого ставлення до якого навіть не спробував заперечити! Все це невдовзі переважило в ній той миттєвий напад жалю, який вона відчула, замислившись про силу його почуттів. Вона схвильовано думала про все це, аж доки не почула гуркоту екіпажа леді Кетрін. Не готова бачити зараз Шарлотту, вона поспішила до своєї кімнати.

Розділ 35

НАСТУПНОГО РАНКУ ЕЛІЗАБЕТ прокинулася з тими ж ваганнями й думками, які не давали їй заснути до середини ночі. Вона досі не відійшла від здивування через усе, що сталося, і ні про що більше не могла й думати. Так і не зумівши зайняти свій розум якоюсь справою, одразу після сніданку вона вирішила прогулятися. Елізабет уже прямувала до своєї улюбленої місцинки, але, згадавши, що часом натрапляла там на містера Дарсі, зупинилася і, замість рухатися до парку, зійшла на алею, що звертала вбік від головної дороги.

Пройшовшись стежиною двічі, а то й тричі, вона, спокусившись приємним вранішнім