Гордість і упередження і зомбі - Сет Грем-Сміт

повітрям, спинилася коло воріт і зазирнула до парку. За п’ять тижнів, які вона провела в Кенті, природа неабияк змінилася, і з кожним днем зелень на деревах буяла щораз сильніше. Вона саме думала рушати далі, як раптом помітила в гайку збоку від парку чоловічу постать, яка рухалася їй назустріч. Злякавшись, що це містер Дарсі, вона почала відступати. Може, він вирішив її порішити? Як нерозумно було залишати катану в домі священика! Прудкіший за неї, Дарсі встиг перекрити шлях до воріт. Простягнув листа, який вона несвідомо взяла, і, змірявши гордовитим поглядом, сказав: — Я гуляв тут у надії вас зустріти. Чи не зволите виявити таку честь і прочитати цього листа? — І, злегка вклонившись, він розвернувся та знову зник у гайку.

Не сподіваючись ні на що приємне, але й знемагаючи від цікавості, Елізабет розгорнула листа і, на свій ще більший подив, побачила в конверті два аркуші поштового паперу, густо списаного дрібним почерком. Рухаючись алейкою, Елізабет почала читати. Лист, написаний в Розінґзі, було датовано восьмою годиною ранку. Ось що в ньому було сказано:

Не бійтеся, мем. У цьому листі Ви не знайдете ні повторного зізнання в почуттях, ні поновного висловлення тих пропозицій, які напередодні ввечері викликали у Вас таку огиду.

Я пишу, не маючи ані найменшого бажання кривдити Вас чи принижувати себе згадкою про ті бажання, які заради нашого спільного добра варто забути якнайшвидше.

Учора ввечері Ви поставили мені на карб дві провини, різного характеру й не зіставні за своєю тяжкістю. Перша полягала в тому, що, не зваживши на почуття Вашої сестри й містера Бінґлі, я розлучив закоханих; а друга — що, всупереч вимогам закону, зневаживши власною честю й забувши про людяність, я зруйнував надію містера Вікгема на заможне життя. Якщо, пояснюючи свої дії та мотиви, мені доведеться висловити думки, які Вас образять, можу лише сказати, що мені страшенно прикро. Але я мушу це зробити, тож подальші вибачення будуть недоречними.

Вже невдовзі після прибуття до Гартфордширу я, як і решта, помітив, що з-поміж усього сільського жіноцтва Бінґлі надає відчутну перевагу Вашій сестрі. Але тільки тоді, коли вона занедужала й залишилася в Незерфілді, я збагнув усю серйозність його намірів. А знаючи, що вона причетна до винищення уражених, я був майже певний, що Ваша сестра стала жертвою загадкової моровиці. Не бажаючи тривожити Вас чи будь-кого з незерфілд-ського товариства своїми припущеннями, я спробував послабити його прихильність, аби він не страждав, спостерігаючи потім за загибеллю Вашої сестри. Після її одужання, яке мені видавалося тимчасовим, я побачив, що прихильність Бінґлі до міс Беннет лише зміцніла. За Вашою сестрою я теж спостерігав. Її зовнішність, як і манери, здавалися щирими, а сама вона — привітною та приємною, але я й далі був упевнений, що невдовзі вона перетвориться на прислужницю Нечистого. Минали тижні, а потім і місяці, і я почав сумніватися в слушності своїх спостережень. Чому вона досі не перевтілювалася? Чи міг я аж так помилитися, щоб сприйняти звичайну застуду за загадкову моровицю? Коли ж я усвідомив свою помилку, було вже пізно щось змінювати. На той час містер Бінґлі та міс Беннет були далеко одне від одного — і за відстанню, і за почуттями. І хоч я робив це без злого умислу, мої дії, без сумніву, спричинили страждання Вашої сестри, тож Ви мали всі підстави обурюватися. Але дозвольте зауважити, що недуга Вашої сестри була такою сильною, що навіть найуважніше око могло помилитися і побачити за її привітністю серце, пойняте тьмою. Так, я хотів вірити, що Вашу сестру уражено, але звертаю Вашу увагу на те, що мої думки та рішення зазвичай не залежать від моїх сподівань і страхів. Я вирішив, що її уражено не лише тому, що хотів цього. Я дійшов такого висновку, спираючись на неупереджені судження, які щиро вважав переконливими.

Але були й інші підстави опиратися цьому зв’язку. Їх я теж назву, хоч і не вдаючись у подробиці. Походження Вашої матері, хоч і викликало застереження, все ж і близько не йшло в порівняння з тим, як часто і вона сама, і три Ваші молодші сестри, і навіть Ваш батько порушували всі мислимі правила пристойності. Пробачте, мені прикро завдавати Вам болю. Але, хоч я засмутив Вас згадкою про вади рідних, можливо, Вас утішить запевнення в тому, що я завжди був найвищої думки і про Вашу поведінку, і про манери Вашої сестри — як у світському товаристві, так і в боях. Насамкінець зауважу лише, що моє припущення про ураженість міс Беннет зміцніло того вечора, коли вона не приєдналася до нас під час прикрого кухонного інциденту. Це лише утвердило мене в намірах уберегти друга від того, що видавалося мені най-необачнішим зв’язком. Наступного дня він поїхав із Незерфілду до Лондона і, як Ви самі знаєте, невдовзі мав намір повернутися.

А зараз надійшов час пояснити свою роль у цій історії. Сестри Бінґлі були стривожені не менше за мене, хоч і з інших причин. Невдовзі з’ясувалося, що наші наміри збігаються, тож, не гаючи часу, ми тут-таки вирушили до Лондона, щоб спробувати якось вплинути на Бінґлі. Коли ми прибули на місце, я взявся переконувати приятеля в цілковитій недоречності такого шлюбу, підкреслюючи всі його недоліки. Я описував і наголошував їх із усією переконливістю. Та хоч мої напучування і могли злегка похитнути його рішучість або змусити на якийсь час відкласти наміри, я все ж підозрюю, що не зумів би завадити цьому одруженню, якби не запевнив його в байдужості Вашої сестри. Досі він вірив, що її прихильність щира, хай навіть і не така сильна, як його. Але за своїм характером Бінґлі дуже сором’язливий і звик довіряти моїм судженням більше за власні. Тож запевнити його в тому, що він помилявся, було не так і важко. А після того, як він у це повірив, переконати його не повертатися до Гартфорд-ширу було справою кількох хвилин. Я досі не осуджую себе за ці вчинки. Хоч є в усій історії один момент, про який я не можу згадувати без жалю: маю на увазі те, як ганебно я приховав від свого приятеля новину про те, що Ваша сестра приїхала до міста. Я дізнався про це від міс Бінґлі. Натомість самому Бінґлі й досі нічого не відомо. Цілком можливо, що їхня зустріч не мала б жодних прикрих наслідків. Але, бачачи, що його почуття не до кінця згасли, я