Хрещений батько - Маріо Пьюзо

Майкл все ще уважно вивчав його. Він не образився на те, що говорив капітан. Мозок Майклів гарячково працював. Чи могло так статися, що в першій машині, яка проїжджала вулицею, сидів Солоццо і пізнав Майкла перед лікарнею? Чи міг Солоццо потім зателефонувати цьому капітанові й сказати: «Як це люди Корлеоне могли залишитися біля лікарні, коли я тобі заплатив, щоб ти їх зняв звідси?» Чи не було все це заздалегідь ретельно розплановане, як сказав Сонні? Усе збігалося. Не втрачаючи самовладання, він сказав капітанові:

– Я не відійду від лікарні, поки ви не поставите до палати батька охорону.

Капітан і не збирався відповідати. Він наказав детективові, що стояв коло нього:

– Філе, вдягни наручники на цього фраєра.

Детектив завагався:

– Цей хлопець чистий, капітане. Він фронтовий герой і ніколи не був замішаний у рекеті. Газети здіймуть ґвалт.

Капітан накинувся на детектива, почервонівши від люті:

– Сто чортів, – заревів він, – я кому сказав – узяти його!

Майкл, думаючи так само чітко, без злості, промовив із удаваним обуренням:

– Капітане, скільки Турок заплатив вам, щоб порішити мого батька?

Капітан обернувся до нього:

– Тримайте його, – наказав він двом дужим полісменам. Майкл відчув, що йому, як лещатами, придавили руку до тіла, і побачив здоровенний капітанів кулак, що летів по дузі до його обличчя. Він сахнувся вбік, але кулак вже врізався у вилицю. У голові неначе вибухла граната. Рот наповнився кров’ю з дрібними кісточками – як він здогадався, його зубами. Чув, як набрякає ліва щока, ніби її накачують повітрям. Ноги стали мов ватяні, і Майкл напевне впав би, коли б його не притримували двоє полісменів. Але він був при пам’яті. Детектив у цивільному став перед ним, щоб не дати капітанові вдарити вдруге, і скрикнув:

– Ой боже, капітане, ви ж його скалічили!

– Я не торкався його. Він поліз на мене й спіткнувся. Розумієте? Він опирався арештові, – голосно заявив капітан.

Крізь червону імлу Майкл бачив, як до лікарні під’їжджають нові машини. З них вискакували люди. Одного з них він упізнав – то був адвокат Клеменци. Він чемно й твердо говорив капітанові:

– Родина Корлеоне найняла фірму приватних детективів для охорони пана Корлеоне. Люди, що супроводять мене, мають дозвіл на носіння зброї, капітане. Якщо ви арештуєте їх, вам доведеться вранці давати пояснення судді, чому ви це зробили.

Адвокат глянув на Майкла.

– Ви хочете подати скаргу на того, хто вам це заподіяв?

Майклові важко було говорити. Щелепи не стулялися докупи, він ледве спромігся промимрити:

– Я послизнувся… Послизнувся й упав.

Він побачив, як капітан переможно зиркнув на нього, і Майкл присилував себе відповісти на цей погляд усмішкою. Він прагнув нізащо в світі не виказати почуття крижаної холодності, що керувала його мозком, і шквалу морозяної ненависті, що пронизувала його тіло. Не хотів подати ані найменшого знаку, щоби ніхто у світі не здогадався про його справжні почуття в цю мить. Як не подав би й сам дон. А потім відчув, що його заносять у лікарню, і знепритомнів.

Прокинувшись уранці, Майкл відзначив, що щелепу скріплено дротом, а з лівого боку немає чотирьох зубів. Біля ліжка сидів Хейген.

– Мені давали наркоз? – спитав Майкл.

– Так, – промовив Хейген, – треба було витягти скалки кісток з ясен, і лікарі вважали, що це дуже болюча процедура. Та ти й сам зомлів.

– Мені ще розбили що-небудь?

– Ні, – відповів Хейген. – Сонні хоче, щоб тебе перевезли додому на Лонг-Біч. Як, ти зможеш їхати?

– Звичайно. З доном усе гаразд?

Хейген почервонів.

– Здається, тепер ми зробили те, що треба. Найняли фірму приватних детективів і розкидали їх по всій околиці. Я тобі все розповім у машині.

Машину вів Клеменца. Майкл і Хейген сиділи на задньому сидінні. Кров шугала Майклові в скроні.

– Що ж воно трапилося вчора ввечері? Чи рознюхали твої хлопці?

Хейген спокійно розповів:

– У Сонні є своя людина в поліції – детектив Філіпс, той самий, що намагався захистити тебе вчора.

Він нам пояснив, що й до чого. Капітан Маккласкі – страшенний хабарник, відомий цим ще від часів, коли був простим полісменом. Наша «родина» йому виплатила чимало. Але він зажерливий і непорядний у справах. Солоццо, очевидно, добрячий шмат поклав йому на лапу. Маккласкі заарештував усіх людей Тессіо в лікарні й навколо неї одразу ж після того, як скінчилася година відвідин. Не допомогло, що дехто з них мав при собі зброю. А потім Маккласкі зняв детективів при дверях дона. Сказав, що вони йому потрібні і що на їхнє місце надішле інших. Але цим іншим «помилково» дали не те призначення. Хто б повірив! Його добре підмастили, аби прибрати дона. Філіпс певен, що капітан – хлопець, що спробує ще раз. Певно, Солоццо наобіцяв йому золоті гори, ще й місяць з неба на додачу.

– Про те, як я заробив по пиці, газети писали?

– Ні, – відповів Хейген. – Ми все спустили на гальмах. Ніхто не зацікавлений роздмухувати. Ані поліція, ані ми.

– Гаразд. А той хлопчина Енцо викрутився?

– Еге, він хитріший за тебе. Енцо вшився, як тільки показалася поліція. Запевняє, що стояв із тобою, коли проїздив Солоццо на машині, це правда?

– Так. Він непоганий хлопчина, – зауважив Майкл.

– Про нього подбають, – сказав Хейген. – Ти як почуваєшся? У тебе паскудний вигляд, – занепокоївся він.

– Все гаразд, – відповів Майкл. – Як прізвище того капітана?

– Маккласкі, – відповів Хейген. – Між іншим, твій настрій покращиться, коли ти довідаєшся, що «родина» Корлеоне нарешті повела в рахунку. Бруно Татталья, сьогодні рано о четвертій.

– Як це сталося? Я гадав, що ми домовилися зачекати. – Майкл випростався на сидінні.

Хейген знизав плечима:

– Після того що сталося у лікарні, із Сонні годі було розмовляти. Він розіслав своїх людей по всьому Нью-Йорку й Нью-Джерсі. Вчора ввечері ми склали список. Майку, я намагаюсь угамувати Сонні. Може, ти зумієш переконати його. Все ще можна залагодити цю халепу без великої війни.

– Я поговорю з ним, – відповів Майкл. – Сьогодні вранці буде нарада?

– Еге, зрештою Солоццо нагадав про себе і виявив бажання вести переговори з нами. Зв’язківець уже домовляється про деталі. Значить, наша бере гору. Солоццо знає, що програв, і хоче викрутитися живим. – Хейген помовчав. Можливо, він думав, що ми з макухи й легко дамо себе обкрутити, бо не огризалися. Тепер один із Таттальїних синів на тому світі, отже, він мусив зрозуміти, що ми люди ділові. Солоццо поставив на карту все, намагаючись дотягтися до дона ще раз. До речі, маємо підтвердження про