Хрещений батько - Маріо Пьюзо
– Гай-гай, хлопче, ти робиш успіхи. Устами немовлят, як завжди казав дон. Ну-бо, Майку, навчи нас уму-розуму.
Хейген також стиха сміявся, відвертаючи голову вбік. Майкл спалахнув:
– Ну що ж, вони хочуть, аби я пішов на зустріч із Солоццо. Отож будуть присутні: Солоццо, Маккласкі та я, і щоб нікого більше. Домовтеся про зустріч за два дні від сьогодні, довідайтеся від наших інформаторів про місце зустрічі. Наполягайте на публічному місці, скажіть, що я не дамся завести мене кудись у мебльовані квартири або житловий будинок. Хай буде ресторан чи бар, треба вибрати вечірній час, коли в ресторані найбільше людей, щось у такому дусі, аби мені ніщо не загрожувало. І вони також почуватимуться в безпеці. Навіть Солоццо не сподіватиметься на те, що ми зважимося пристрелити капітана. Вони обшукають мене, коли я прийду на зустріч; отже, на той час мені треба бути чистим, але подумайте, як забезпечити мені зброю під час зустрічі з ними. А потім я впораю їх обох.
Чотири пари очей витріщилися на Майкла. Клеменца і Тессіо були просто приголомшені. Хейген, здавалося, трохи засмутився, проте не здивувався. Він почав щось говорити й припинив. Але важке купідонове обличчя Сонні раптом перекривилося від сміху, і він вибухнув гучним реготом. Сміх був цілком щирий, невтримний. Сонні ледь не розривався. Він показував пальцем на Майкла і намагався говорити крізь спазми реготу:
– Ти, студент коледжу, аристократ, ти ніколи не хотів зв’язуватися з «родинним ділом». А тепер хочеш пришити капітана поліції й Турка тільки тому, що Маккласкі заїхав тобі в пику. Ти сприйняв справу як щось особисте, а це ж просто бізнес! Ти хочеш убити цих двох типів, бо тобі зацідили по морді. Ти удавав! Стільки років лише клеїв блазня, і більш нічого!
Клеменца й Тессіо зрозуміли той сміх зовсім хибно: вони гадали, що Сонні сміється із зухвалої пропозиції свого молодшого брата, з його самовпевненості, а тому теж усміхнулися до Майкла щиро й трохи поблажливо. Тільки Хейген залишився зовсім незворушний на обличчі.
Майкл обвів усіх очима, тоді спинив погляд на Сонні, який усе ще не міг опанувати свого реготу.
– Це ти впораєш їх обох? – провадив Сонні. – Гей, хлопчику, тобі не почеплять ніяких медалей, тебе посадять на електричний стілець. Чи ти це знаєш? Тут тобі не фронтове геройство, коли стріляють у людей за милю. Ні, треба стріляти, коли бачиш чоловічки в їхніх очах, як колись нам казали у школі, пам’ятаєш? Треба стояти впритул і дірявити голови, щоб їхній мозок забризкав тобі весь твій гарний костюмчик, пошитий за останньою університетською модою. І ти йдеш на все оце лише тому, що якийсь дурний полісмен дав тобі по зубах? – Сонні все реготав.
Майкл підвівся.
– Припини свій дурносміх, – процідив він. У його вигляді сталася настільки дивовижна зміна, що вмить зітерла усміх із облич Клеменци й Тессіо. Майкл не був ані високий, ані міцної статури, але сама його присутність неначе випромінювала небезпеку. Цієї миті він став ніби втіленням самого дона Корлеоне. Очі ніби посвітлішали, а лице зблідло. Здавалося, що він зараз учепиться у свого старшого й сильнішого брата. Ніхто не сумнівався, що, якби в Майклових руках була зброя, Сонні справді мав би чого боятися. Він перестав сміятись, а Майкл запитав його крижаним, грізним, як смерть, голосом:
– Ти, сучий сину, не віриш, що я впораюся з ними?
Сонні вже опанував свій істеричний регіт.
– Вірю, що зможеш. Я сміявся не з твоїх слів. Я сміявся з того, як усе цікаво обертається. Я завжди казав, що в «родині» ніхто не має такої клятої вдачі, як ти, навіть сам дон. Ти був єдиним, хто міг протистояти старому. Я ж пам’ятаю, який ти був ще пацаном. Просто скажений. Чортяка, ти кидався на мене, а я ж з біса старший за тебе. А Фредді раз на тиждень мусив віддубасити тебе, як цуцика. А тепер Солоццо вирішив, що ти макуха, бо не дав здачі Маккласкі, коли той заїхав тобі по пиці, і не станеш устрявати в чвари «родин». Солоццо гадає, що йому немає чого боятися, якщо він вестиме переговори з тобою сам-на-сам. А Маккласкі теж вирішив, що ти розварена макаронина. – Сонні помовчав, а потім розчулено докінчив: – Але ж ти, сучий сину, таки з роду Корлеоне. І лише я знав про це. Я чекав усі три дні, відколи стріляли в старого, що ти нарешті виткнеш свій характер із личини героя війни, університетського розумника та іншої притаманної тобі хріновини. Я чекав, що ти станеш моєю правою рукою і ми тоді перестріляємо задрипанців, які намагаються придушити нашого батька і нашу «родину». І для цього треба було тільки зацідити тобі в щелепу. Як вам подобається? – Сонні зробив кумедний жест, ніби завдавав удару, і перепитав знову: – Як вам це подобається?
Напруження в кімнаті вже спало. Майкл заперечливо хитнув головою:
– Сонні, я йду на це діло, бо не бачу іншої ради. Не можна давати Солоццо ще один шанс спробувати дістатися до старого. Крім мене, ніхто не матиме змоги наблизитися до нього. Я все обміркував. Не думаю, що ти знайдеш ще когось, хто погодиться пристрелити капітана поліції. Може, і ти б зробив це, але в тебе, Сонні, жінка й діти, і тобі треба вести «родинне діло», поки не оклигає старий. Таким чином, лишаємось я та Фредді. Але Фредді розклеївся і вибув із гри. Отже, лишаюся я один. Це, брате, логіка, а зламана щелепа тут ні до чого.
Сонні підійшов і обняв його.
– Мені начхати, які там у тебе причини, головне, що ти тепер із нами. Я тобі скажу ще одне: все, що ти виклав, чиста правда. А що ти на це скажеш, Томе?
– Докази переконливі, – знехотя підтримав Майкла Хейген. – Найбільше тому, що я не вірю, аби Турок щиро прагнув досягти угоди. Гадаю, він знову спробує дістатися дона. У всякому разі ми мусимо робити такий висновок із його останнього коника. Отже, нам треба усунути Солоццо. Ми впораємо його, навіть якщо для цього доведеться прикінчити капітана поліції. Але
