Наперекір дружбі - Юліанна Бойлук

Так, робити зізнання при гостях точно якось не дуже: я хотів, щоб ми були тільки вдвох, щоб могли нарешті відверто поговорити.

Але до того, як ми поговоримо, було б непогано написати щось на листівці.

Тихо проходжу до зали, і все ж краєм вуха чую чужий діалог.

— Знаю, ти дуже кохаєш його. Якби не кохала по-справжньому, не пішла б на таке. Женьці пощастило... Коли ти досягнеш свого, ви будете щасливими, — щебетала вона.

Я хотів вже піти і не слухати далі, однак її подруга казала про Женьку... Я став, як вкопаний, і не міг поворухнутись. Мені треба було почути, що скаже Саша. Невже, вона все ще не відмовилась від свого плану? Невже все, що сталося між нами, насправді не мало для неї того ж самого значення, що й для мене.

— Так, сподіваюся... Женька справді хороший. Я хотіла б, щоб він був щасливим, — відповіла вона. — Та знаєш, я бажаю нам усім щастя.

Я сковтнув слину і вже розвернувся до вітальні, щоб все ж припинити це слухати, коли почув, як її подруга задала Саші дуже цікаве питання, яке б мало розставити всі крапки над «і».

— А як це — так щиро і віддано кохати? Що ти відчуваєш?

Зараз вона б мала сказати, що не любить того Женю. Я вірив, дійсно вірив, що саме зараз вона скаже щось типу «Женька і справді хороший, але я думаю не про нього», однак всі мої сподівання були розбиті її натхненним зізнанням. Зізнанням в почуттях не до мене....

— Ну, це коли ти думаєш лише про нього. Ніхто й ніщо не існує, крім нього. Коли тобі погано, ти біжиш до нього за співчуттям, а коли добре, хочеш розділити з ним радість... — казала вона, і кожне її слово врізалося в серце ножем. — Коли ти бачиш його усмішку, у твоєму серці розквітає квітка. Ти прагнеш зловити його погляд, тобі хочеться хоча б торкнутися його руки...

Далі я слухати не став і тихо пішов до своєї кімнати. Напевно, вони б мали поговорити і про те, як Саші здихатися мене, бо ж я заважаю. А вона надто добра, щоб сказати, що це так. Та й мої дії, напевно, спантеличили її. Не бажаючи мене образити, вона весь час опускала погляд. Я думав, що вона просто зашарілася, а насправді, їй було соромно, що вона все ще не сказала мені, що між нами з нею нічого не може бути.

Зібрав речі так швидко, як міг, і тільки троянда в руках, та порожня листівка нагадували про щасливий ранок і мої нездійсненні мрії та надії на майбутнє з тією, яку я так сильно кохав.

Мені з самого початку не треба було тут залишатись. Саша просто надто добра, а я... Виходить, що я скористався її добротою. Що ж, тепер я полегшу їй життя. Вона не муситиме мені нічого пояснювати. Я більше не буду муляти перед її очима, як якийсь побитий пес.

Зараз же поїду на КБТЗ і попрошу, щоб мене розрахували....

Щоб Саша не відчувала себе винною, напишу їй листа. Залишу тут, разом з трояндою.

Я взяв ручку і почав писати:

«Люба Сашо!

Дякую тобі за все, що ти зробила для мене.

Вибач мені за всі незручності, що доставив. Дарма я дозволив собі зайвого: це було помилкою, моєю помилкою, а не твоєю.

Сподіваюсь, ти не ображаєшся на мене, я кажу це все абсолютно щиро. Думаю, нам краще не бачитись і не спілкуватись хоча б якийсь час, сама розумієш. Я бажаю тобі щастя, завжди бажав, чесно.

Ще раз дякую тобі за все.

Слава»

Підписавши листівку, взяв її разом із трояндою і відніс до її спальні. Поклав на ліжко, а потім тихенько пішов геть, зібравши найважливіші речі із собою і залишивши тут хіба що своє серце...