Капітан далекого плавання - Теодор Костянтин

— Не знаю, коли цей факт, пане…

— Можете звати мене — Шункеріке.

— Не знаю, пане Шункеріке, чи та милість матиме і надалі для мене якесь значення.

— Пане Баділа, я звик, щоб мені відплачували за мою увагу.

— Отже, я теж повинен платити?

— На жаль, так, пане Баділа.

— Доведеться вас розчарувати. Я зовсім не схильний ні до якої плати, пане Шункеріке.

— Це ми ще побачимо. Сподіваюся, ви хоч трохи здогадуєтесь, чому вас привезли на яхту?

— Коли я працюю в Міністерстві закордонних справ, то було б дивно, коли б я не здогадався.

— Правильно, пане Баділа. Ви нам дуже потрібні.

— Поясніть детальніше, кому цікава моя робота, точніше, яка держава нею цікавиться.

— Ніяких держав. Ви потрібні тресту «Туман».

— Мені казали про діяльність вашого тресту, що він займається «приватними таємними розслідуваннями».

— Вам сказали істину.

— Як же треба розуміти оті «приватні таємні розслідування»?

— У вас є хоч невеличка фантазія, пане Баділа?

— Припустімо, що так.

— Якою б ваша фантазія не була, ви не зможете собі уявити й десятої долі тих справ, якими займається наш трест.

— Наскільки я зрозумів, то у сферу «приватних таємних досліджень» входить і шпигунство.

— Ви не помилились.

— Отже, мене викрали з метою примусити шпигувати на користь тресту «Туман».

— Вгадали, пане Баділа. Але запевняю, це така професія, як і всяка інша. Правда, вона пов'язана з багатьма небезпеками, особливо в якійсь комуністичній країні, зате добре оплачується.

— Гаразд, але ж ваш трест повинен працювати в інтересах якоїсь держави. Хотів би знати, якої саме.

— Глибоко помиляєтесь, пане. Ніякій державі ми не служимо. Єдина наша мета — вигода. Трест здобуває приватні інформації й продає тому, хто найбільше платить. Інформація, пане Баділа, — це такий самий крам, як і всякі інші, й за певних умов цінується дорожче, ніж золото.

Як приватне підприємство, ми володіємо найбільшими прибутками, бо в нашого краму нема браку. Адже найпростіша інформація має певну ціну, треба лише вміти знайти на неї покупця. В цьому й полягає заслуга нашого тресту. Насамперед треба дізнатися, кому потрібна та чи інша інформація, й вигідно її продати. Наш трест, пане Баділа — величезне підприємство з величезним капіталом. Це дозволяє нам по-королівськи платити тим, хто погоджується працювати для нас. Яка у вас місячна заробітна плата?

— Трохи більше двох тисяч леїв.

— Це до смішного мізерна сума. Якщо ви погодитесь працювати для нас — матимете щомісяця втричі більше.

— Пане Шункеріке, я не продаюсь і своєю совістю не торгую! — вдавано сердито вигукнув Раду.

— Не поспішайте відмовлятися, бо не знаєте, яку ціну ми хочемо заплатити за вашу совість. Передусім ви повинні знати, чого ми від вас хочемо. По суті, майже нічого, пане Баділа.

— Для зради це не має значення.

— Дорогий пане Баділа, я знаю: там, у вас на сході, пишномовність у великій шані. Я набагато старіший від вас, звідав більше, тому по-дружньому раджу облишити порожню балаканину. Ви, комуністи, користуєтесь діалектикою тільки теоретично. Чому ж ви не спробуєте судити діалектику? Якби спробували, то побачили б, наскільки умовним є поняття зради. Проте я не хочу втягати вас у розмову на тему діалектики й зради. Знаєте чому? Бо люди не звикли міняти погляди через теорію. Тут більшу роль відіграють гроші. Це є найпевніший метод переконання. Ви що будете пити? — підійшовши до буфета, спитав Шункеріке.

— Нічого.

— Вас часто посилають за кордон?

— Коли це необхідно. В усякому разі, не я вирішую цю справу.

— Це ми самі знаємо. Вас уже кудись посилали?

— Ні.

— А до кінця року ще можуть кудись послати?

— Все можливо.

— Ось і настав час сказати, чого власне ми від вас вимагаємо. Ми хочемо, щоб тоді, коли ви знову поїдете за кордон, привезли сюди конверт чи щось подібне, який вам вручить одна особа. Ви повинні зробити так, щоб ніхто не виявив того матеріалу, який буде вкладено у ваш багаж напередодні від'їзду. Оце й усе, пане Баділа. Як бачите, ми не просимо у вас копій тих документів, що ви їх перевозите, як дипломатичний кур'єр, копій документів з архіву міністерства, де ви працюєте, хоч вони й мають для нас інтерес. Лише погодьтеся бути іноді й нашим кур'єром. Гонорар заплатимо, який скажете. Вважайте, мова йде не про постійне співробітництво, а лише про окремі випадки. Звичайно, вашому бажанню співробітничати з нашим трестом постійно ми були б дуже раді.

— Мене зовсім не цікавлять ваші пропозиції. Рішуче протестую проти мого ув'язнення і вимагаю негайно мене звільнити! Я вам казав і ще раз повторюю: я ненавиджу зрадників!

— Годі! Ви знову вдались до пишномовства. Виходить, мені не пощастило вас переконати.

—І не пощастить!

— Отже, ви горите бажанням нас залишити?

— Негайно!

— Дуже добре. Зараз накажу.

Шункеріке натиснув кнопку дзвінка, і в дверях з'явився Сугар.

— Пан Вал на борту? — спитав Шункеріке.

— Так, пане.

— Передай йому мій наказ: хай приготується супроводити пана Баділа. Міс Голлу накажи приготувати катер.

— Слухаю, пане.

— Ви задоволені, пане Баділа? — повернувся Шункеріке до Раду.

— Дякую, пане Шункеріке, — відповів той дуже розчарований, що його насправді звільнять. Тоді так ретельно обдумані плани полетять шкереберть. Вся надія була на те, що Шункеріке так легко не відмовиться від наміру завербувати його. Мабуть, це якийсь черговий трюк.

— Через чверть години ви зможете їхати. Пан Вал, якому випала честь доставити вас на корабель, відвезе на берег. Однак гадаю, ви не заперечуватимете, коли перед тим, як залишити палубу, зробите