Капітан далекого плавання - Теодор Костянтин
— Які ж це країни?
— Та багато їх — різні дрібненькі держави.
— А викрадення людей теж входить у методи роботи цього тресту?
— Щоб досягти мети, трест використовує всі доступні йому засоби.
— Навіть злочин?
— Злочин? Люди можуть зникати. Коли зникне якась людина — це ще не означає, що її вбили.
— А як розуміти моє зникнення?
— Ви не зникли. Просто поїхали прогулятися на кілька днів у Північну Францію, притому особисто про це повідомили власника готелю. До речі, за вами зберігається номер у готелі до вашого повернення.
— Невже ви гадаєте, що власник готелю повірить у телефонну розмову? В нього може виникнути підозра щодо мого імені, й тоді…
— Для цього у власника готелю не буде причин, дорогий пане Баділа. Ви заплатили за номер наперед за весь час вашої відсутності.
— Виходить, за мене платив трест «Туман»?
— Трест не зважає на витрати, дорогий пане, тому й добивається успіхів у всьому.
В цю мить відчинились двері, й на порозі каюти з'явилась жінка у мундирі морського офіцера.
— Яка несподіванка! Капітан яхти «Туман-2» удостоїв нас честі своїм візитом, — зрадів пан Вал. — Дорога міс Голлу, це наш гість, пан Баділа.
— Вітаю вас із щасливим прибуттям на мій корабель, пане, — сказала жінка французькою мовою.
— Пан Баділа краще володіє німецькою мовою.
— Дуже добре, тоді ми розмовлятимемо по-німецьки, мені все одно. То як ви себе почуваєте на моєму кораблі?
— Ви, фрейлейн… Капітан далекого плавання?
— Я? Ні, звідки ви взяли?
— Ви ж казали… — звернувся до Вала Раду.
— Та ви плутаєте, пане Баділа. Капітан далекого плавання не командує яхтою «Туман-2». Він — головний директор нашого тресту.
— Ви мене з ним випадково сплутали, — засміялася міс Голлу, — і не відповіли, як ви себе почуваєте на моєму кораблі.
— Коли не брати до уваги мій приїзд сюди не з власної волі, то можна сказати — чудово, міс. Проте з нетерпінням чекаю, коли зможу виїхати звідси.
— Розумію… Але запевняю, коли ви звикнете до корабля, то, їй-богу, почуватимете себе непогано, — усміхнулася міс Голлу.
— На жаль, міс Голлу, пан Баділа залишить ваш корабель ще до того часу, коли почне звикати, — сказав Раду.
— Господи, яка я безталанна, — скривилася Голлу, — і чомусь завжди помиляюся. Мені здавалось, що ви пробудете на кораблі хтозна-скільки. Але при ситуації, в якій ви перебуваєте… Ой, здається, знову кажу дурниці.. Правда ж, Вале?
— Дорога міс Голлу, така ваша доля: кожного разу казати ті речі, про які слід мовчати, але ви це робите досить мило, й ніхто на вас не ображається,
— Справді? І ви, пане, теж вважаєте, що я приваблива? — звернулася вона до Раду.
— Міс Голлу, — мовив той, бажаючи зробити її приємність, — у всьому світі дуже мало знайдеться таких гарних жінок, як ви.
— Як це мило з вашого боку, пане!.. — Потім мовила до Вала: — Ви не дасте мені щось випити?
— Що ви бажаєте, міс Голлу?
— А ви що п'єте?
— Коньяк.
— Я, мабуть, вип'ю зараз коктейль, який сама приготую.
Міс пройшла до буфета і з спритністю досвідченого бармена приготувала собі напій.
— Боже, яка нудьга!.. А вам легка музика подобається? — І не дочекавшись відповіді, ввімкнула радіоприймач. Залунала мелодія танцювальної музики.
— Пане Баділа, чи не хочете мене запросити на танець?
— Міс Голлу, в іншому місці мені було б дуже приємно з вами потанцювати, а тут я полонений, і мені зовсім не до танців.
— Полонений, прийнятий з такими почестями… Ви відчуваєте нашу приязнь?
— До того, поки не дізнаюся ціни, яку повинен платити за вашу приязнь, я не можу шанувати вашої в'язниці.
— Ой, який невдячний!.. Що ж мені робити? З ким потанцювати? Вал навіть ніг не може переставляти. В танцях він жахливий неук. Прошу, потанцюйте зі мною, хоч один раз.
Вони почали танцювати.
Вал стежив за ними, й щаслива усмішка розквітала на його обличчі, наче в батька, який спостерігав перший вихід своєї доньки на бал. Правда, він міг усміхатись і з інших причин, хоч таки був обдурений. Вважав, що все йде по заздалегідь наміченому плану. Навіть оці відвідини міс Голлу були однією із ланок того плану.
Раду було приємно кружляти в танці. Міс Голлу мала таке гнучке тіло, що кортіло стиснути її в обіймах.
— Ти не уявляєш, Вале, як він майстерно танцює,— похвалила міс Голлу, коли скінчився танець. — Хтось мені казав, що молодь у Румунії… Чи не ти, Вале?
— Міс Голлу, я глибоко ображений, коли чую таке. Ти про мене поганої думки.
— Хтось усе-таки казав. Пане, за такий танець я приготую вам коктейль. Тільки, коли не хочете, не пийте, бо я не люблю п'яних мужчин.
— Міс Голлу, від одного келиха я не п'янію.
Напій вогнем розлився по жилах. На душі стало легко, й весело. Захотілося співати, танцювати, освідчитись міс Голлу в коханні. Навіть на пана Вала вже не так сердився.
— Міс Голлу, хочете ще потанцювати?
— З великим задоволенням. Танцюючи, Раду спитав:
— За прізвищем ви англійка, так?
— Я та, якою здаюсь. Це вже така доля людини — бути тим, ким. вона здається, а не тим, хто вона є насправді. Хіба для вас не все одно, хто я?
— Міс Голлу, чи в Англії є ще хоч одна така вродлива жінка, як ви?
— По всьому світі є багато жінок вродливіших від мене.
— Неправда, міс Голлу, красивішої від вас нема ніде! Хіба