Невипадково - Стейсі Браун

- Йди сюди, - він знову поцілував мене. Ми не могли натішитись один одним. Кожен наступний поцілунок був палкіший за попередній. І ми насолоджувались моментом, що був наповнений пристрастю та ароматом кохання.

Через хвилину я змусила себе вийти з машини, бо не була певна, що зможу це зробити після ще одного поцілунку. Коли я вже стояла на тротуарі, він промовив:

- Я вже сумую, - й зухвало посміхнувся тією самою посмішкою, яка ніколи не залишала мене байдужою.

- На добраніч, - промовила я ніжно посміхаючись та зачинила дверцята.

Поки йшла до свого будинку, я посміхалась як дивачка. Якби мене побачили мої друзі зараз вони сказали б, що зі мною точно щось не так. Але я відчувала себе закоханою школяркою.

Дійшовши до дверей я обернулась і побачила, що його машина досі стоїть на тому ж місці, де ми розпрощались. Скло було опущено, тому мені добре було видно його обличчя. Він споглядав за мною. Я посміхнулась, а він у відповідь махнув мені рукою.

Після цього я зайшла до будівлі та піднялась додому. Лише зайшовши в квартиру, я скинула з себе цю мантру закоханості й зрозуміла, що тільки-но відбулось. Мені не вірилось, що я поводила себе так розкуто й вільно поруч з ним. Як так вийшло, що Беннет Браун ще вчора дратував і злив мене, а сьогодні я втратила голову від пристрасті поруч з ним?

Тікати від почуттів було марно, я нарешті набралась сміливості зізнатися собі, що цей чоловік мені дуже подобається. І нехай буде, що буде. Я ризикну й довірю йому серце. Адже те, що я відчуваю поруч з ним, я не відчувала більше ні з ким.