Серця в Атлантиді - Стівен Кінг

були ще гірші, — безапеляційно заявила Керол. Трохи вище по схилу на них чекав Саллі-Джон, викручуючи свого боло-баунсера[1], як тільки можна: то під праву руку, то під ліву, то за спину. Крутити його між ногами Саллі більше не намагався. Якось він спробував зробити це на шкільному подвір’ї, але той добряче заїхав йому по яйцях. Саллі скрикнув. Боббі і ще кілька хлопців реготали аж до сліз. Керол і ще три її подруги прибігли спитати, що таке, але хлопці, всі, як один, сказали, що нічого не сталося. Саллі-Джон сказав те ж саме, хоч був блідий і ледь не плакав. «Усі хлопці — телепні», — сказала тоді Керол, та Боббі був упевнений, що вона насправді так не думає. Інакше вона б не вискочила і не поцілувала його. А поцілунок був хороший, справжній міцний цьом. Власне, кращий, ніж він дістав від рідної мами.

— Листівка зовсім не дитяча, — заперечив Боббі.

— Ні, але майже дитяча, — озвалася Керол. — Я хотіла купити тобі дорослу листівку, але, Боже мій, які ж вони сопливі.

— Я знаю, — заспокоїв її Боббі.

— Як виростеш, ти теж збираєшся бути сопливим?

— Надіюся, що ні, — відповів він. — А ти?

— Ні, я хочу бути така, як мамина подруга Ріонда.

— Ріонда ж дуже товста, — з сумнівом зауважив Боббі.

— Але вона крута. Я буду теж крута, але без сала.

— В наш будинок в’їхав новий тип. У кімнату на третьому поверсі. Мама каже, там нагорі дуже гаряче.

— Справді? І який він? — захихотіла Керол. — Якийсь мусі-пусі?

— Він старий, — сказав Боббі й на мить замислився. — Але в нього цікаве обличчя. Мама його не злюбила з першого ж погляду, бо він привіз свої манелі в паперових пакетах.

До них приєднався Саллі-Джон.

— З днем народження, засранцю! — вигукнув він, плескаючи Боббі по спині.

На той час «засранець» був улюбленим словом Саллі-Джона. У Керол улюблене слово було «крутий», а Боббі натоді перебував у паузі між двома улюбленими словами. Хоч у звучанні фрази «до чортів» щось було.

— Якщо лаятимешся, я не буду йти з вами, — сказала Керол.

— Домовилися, — миролюбно погодився Саллі-Джон.

Керол була білявка з кучерявим волоссям і виглядала, ніби доросліша копія близнючок Бобсі. Джон Салліван був високий хлопець з чорним волоссям і зеленими очима, того типу, що й хлопці Гарді. Боббі Ґарфілд ішов поміж ними, забувши про коротку мить пригнічення. У нього нині день народження, поряд ідуть його друзі й життя прекрасне. Боббі запхав листівку Керол до задньої кишені, а новий читацький квиток засунув глибоко в нагрудну кишеню. Звідси картка точно не випаде і її ніхто не вкраде. Керол почала стрибати. Саллі-Джон попросив її, щоб припинила.

— Чому? — спитала Керол. — Я люблю стрибати.

— А я люблю казати «засранець», але ж не кажу, коли ти мене попросиш, — справедливо заперечив Саллі-Джон.

Керол глянула на Боббі.

— Знаєш, Керол, стрибати без скакалки трохи по- дитячому, — вибачливо сказав Боббі, потім знизав плечима. — Але стрибай, як хочеш. Ми не проти. Правда, Ес-Джей?

— Нє-а, — відповів Саллі-Джон і знову заходився крутити свого «боло»: з боку в бік, знизу вгору, вуп, вуп, вуп.

Керол перестала підстрибувати. Вона йшла поміж ними, вдаючи, що вона дівчина Боббі Ґарфілда, що в нього є водійські права й «б’юїк» і вони їдуть до Бріджпорта на «Рок-н-рольну феєрію ВКБВ». Керол вважала Боббі дуже крутим, а найкрутішим було те, що він про це не здогадувався.

Боббі прийшов зі школи о третій. Він міг би прийти і швидше, але в його кампанію під назвою «Велик до Дня подяки» входив збір пляшок, щоб здати, і в пошуках їх Боббі прочісував кущі за Ашер-авеню. Він знайшов три «Реніґолди» і одну з-під «Негі». Звісно, небагато, ну то й що? Вісім центів є вісім центів. Цент цента кличе. Це було ще однією приказкою його матері.

Боббі вимив руки (двійко пляшок були просто фу), знайшов у холодильнику чим підкріпитися, прочитав кілька старих коміксів про Супермена. Потім знову взяв собі попоїсти з холодильника і сів дивитися «Американську естраду». Подзвонив Керол сказати, що будуть показувати Боббі Даріна. Вона вважала, що Боббі Дарін страшенно крутий, особливо, коли клацає пальцями, співаючи свою «Королеву танців».

Вона вже знала і дивилася виступ з кількома своїми пустоголовими подругами. Вони майже безупинно хихотіли на задньому плані. Звук скидався на щебет пташок у зоомагазині. А на екрані Дік Кларк демонстрував, скільки гною з прищів здатен поглинути один дезінфекційний тампон «Стрідекс».

О четвертій зателефонувала мама і повідомила, що містер Бідермен просить її довше затриматися на роботі. Їй дуже шкода, але святкова вечеря в «Колонії» скасовується. В холодильнику залишилося трохи тушкованої яловичини, якою він може повечеряти, а о восьмій вона прийде і покладе його спати.

— І, заради всього святого, Боббі, як розігрієш вечерю, не забудь вимкнути газ.

Розчарований, проте зовсім не здивований, Боббі повернувся до телевізора. На «Естраді» Дік саме представляв журі з оцінювання платівок. Боббі подумав, що хлопцеві, який сидів усередині, судячи з вигляду, пригодився б увесь життєвий запас тампонів «Стрідекс».

Боббі засунув руку до нагрудної кишені і видобув звідти свій новий помаранчевий читацький квиток. Настрій знову покращився. Не обов’язково сидіти перед телевізором з купою старих коміксів, якщо не хочеться. Можна сходити в бібліотеку і випробувати свій новий, дорослий читацький квиток. На видачі буде міс Причепа. От тільки її справжнє ім’я було міс Геррінґтон і Боббі вона здавалася гарною. Вона користувалася парфумами. Її обличчя і волосся завжди ними пахло. Аромат був ніжний і солодкий, як хороший спогад. А ще, хоч Саллі-Джон зараз навчається гри на тромбоні, Боббі міг би зайти до нього дорогою з бібліотеки, може, трохи повправлятися в пасах.

«Ще треба віднести пляшки в «Спайсерз», — подумав Боббі. — Цього літа я маю заробити на велик».

Життя вмить наповнилося змістом.

Мама Саллі запросила Боббі залишитися на вечерю, та він відмовився.

— Ні, дякую, я ліпше піду додому.

Він би з превеликим задоволенням з’їв тушкованого м’яса і хрумкої печеної картоплі в місіс Салліван, а не те, що чекало на нього у власній квартирі. Та Боббі знав, що мало не перше, що зробить мати, повернувшись із офісу, загляне в холодильник і пересвідчиться, що миски «Тупперваре» з залишками яловичини там більше немає. Якщо миска залишиться на місці, спитає, що Боббі їв на вечерю. Питатиме спокійно, навіть байдуже. Коли Боббі скаже, що повечеряв у Саллі-Джона, вона кивне головою, поцікавиться, що вони їли і чи давали що-небудь на десерт, а ще запитає,