Скандальна зрада - Марія Акулова

– Я сам її попросив піти з роботи, – трохи тішить, що Ігор намагається охолодити запал матері, а не підтакує їй. Але це не скасовує того, наскільки сильно мене всі ці слова зачіпають. – Дідько, де ж ця флешка, – він різко висмикує з робочого столу шафку за шафкою у пошуках флешки. Здогадуюсь, що повернувся саме за нею і застав тут свою матір.

– У спальні на підвіконні подивися, – вимовляю холодно, майже беземоційно, і дві пари очей різко спрямовуються в мій бік.

– Агата? – Ігор здається здивованим. Ніяк не очікував мене тут побачити, після того, як вигнав з дому.

– Не хвилюйся, я за деякими речами заїхала, не вдалося за один раз все забрати. А ви продовжуйте, – кивком на Ларису Антонівну вказую, а сама прямую в гардеробну.

Знаходжу потрібні туфлі та сукню і відразу стрімголів несуся до виходу. Не хочу залишатися тут більше ні на мить.

Виявляється, я зовсім не знала жінку, яку вважала матір'ю. Вона в очі мені завжди посміхалася, а за спиною гидоти говорила. Скільки разів, цікаво, за всі ці роки вона Ігореві на мізки капала через наш шлюб? Він не здається здивованим її словами. Одна я нічого не знала? Як же бридко це все.

– Агато, – кличе мене Ігор, коли я хапаюся за ручку дверей. Вся стискаюсь. Повернутись боюся і на нього дивитися. Дуже боляче зараз, усередині справжній ураган. – Ти страховий поліс забула, візьми, – вимовляє він, роблячи прірву між нами ще більшою.

Хмикаю у відповідь.

– Боїшся, що знову повернуся за чимось? – Запитую з гіркотою в голосі.

Вириваю з його рук кілька складених навпіл листів та практично вибігаю з квартири. Далі від цього всього лайна, яке вилилося мені сьогодні на голову з усіх боків.