Моя ніжна крутихвістка - Марина Тітова
Я примітив її одразу. Увімкнув свою дружелюбність та позитив якомога потужніше. Чекав цієї миті. Ще й вона свій погляд на мене зронила раз, другий, третій. А тепер стоїть у приталеній світлій сукні й по закутках ховає свої зелені очі, що добре відтіняють кручені пасма біля лиця, які вільно спадають на велюрові плечі.
— Привіт. Сьогодні наглядаємо за цими двома разом? — підморгую лялечці при першій можливості, опинившись поблизу й підношу свій келих шампанського до її. — Ти і сьогодні не питимеш? — помічаю різницю між забарвленням наших напоїв та відсутність бульбашок у склянці Юлії.
— Бач який... все помічає, — зашарілась Юля й я усміхнувся її реакції у відповідь.
Така мила. Така невинна. Маленька, чиста й чарівна. Дивився б на неї та дивився, але що скажуть люди? Ми сьогодні на публиці майже завжди, щоправда в тіні двох палко люблячих сердень. Та я обираю тримати в полі зорю цю — сором'язливу панянку, яка, як помітив, періодично намагається прикрити свої голі колінка в тонкому капроні руками. Обсмикує ту сукеньку, й обсмикує. Та гіпюр вище колін, що оригінальним чином подовжує коротке плаття, ніяк не посувається і залишає ті ж види на стрункі ноги.
Через свої права на сьогодні нам доводиться всюди слідкувати за нареченими. І їхати в одній автівці також. До того ж, за кермом якої я. І це найважче, бо на деякий час мені треба перевести всю увагу з Юлії на дорогу.
Всю церемонію в РАЦСі стою й усміхаюся, мов дурень. Чомусь так весело на душі, немов напередодні мінімум три банки енергетиків влупив. Але це точно не тому, що радію за молодят, які щойно промовили "Так" й цілуються.
Усмішка добровільно шириться моїм лицем й розтягує його від несподіваного доторку її руки, поки ми скупчились й чекаємо своєї черги поставити підписи на папері. І коли ми розправляємо рушник і стелимо його перед новоспеченим подружжям — також обличчя розтягується впоперек, бо ж знову — я з Юлею в однім ланцюжку й можна, скориставшись моментом, легким рухом свого грубого плеча черкнутися об її жіноче.
Я млію, коли помічаю, що дівчина й сьогодні прихопила свою сентиментальність. Коли молодят оголошують чоловіком та дружиною, коли їх губи сплітаються в пристрастному й довгому поцілунку, коли вітають гості — на її очах бринять сльози. Чисті, як вона сама.
Зніяковіло задивився на прояв її чутливості, забувши, де я знаходжусь, і виказав себе. Поглянувши на мене з-під лоба Юля похапцем витерла свої сльози, наче боялась зайвої уваги від мене чи мене самого... Й знов осмикує своє вбрання.
Це під натиском мого соколиного зору її так дискомфортно? Мабуть треба конспірацію увімкнути й не так відверто стежити за нею. Либонь ще подумає, що роздягю її поглядом!
Несподівано усвідомим, що вона янгол. Вміння співпереживати та розуміти у неї в крові. Вона заслуговує тільки на найкраще у житті. В тому числі найкращих людей поруч, найкращий інтер'єр, обставини, одяг, їжу, прикраси. Це свідчить про те, що такі хороші дівчатка не для кожного. Сподіваюся, їй не робили боляче. Вона ж така... така маленька, кришталева, що не витримає болю. Не можна таким ноносити, ні фізичні, ні душевні рани. Таку б на руках носити!
Примітивши дівочу непорочність стало незручно навіть бути коло неї. Особливо тяжко далася фотосесії у фотостудії. За великим та сердечним проханням новоспеченого подружжя та завзятим наміром фотографа, нам довелося все ж таки притулятися спинами, щоб на пам'ять залишилось окреме фото свідків. А ще ми доторкалися пальцями, утворюючи рамку у вигляді серця, стоячи попереду закоханих. І я навіть злегка обіймав Юлю за плечі!
Зображати радість не завжди вдавалося. Кожний доторк, наче тортури, бо мене мов струмом било. Кілька разів, коли ненароком зачіпав дівочу шкіру пучками своїх пальців — вони автоматично відсакакували на безпечну відстань. Юля тримала дистанцію і не звертала на мене уваги, тому я вельми не хотів бути причиною її невдоволення, хоча мені й хотілось аби між нами була активніша взаємодія.
Після офіційної частини настав час й святкування у ресторані. Тепер ми з Юлею знаходились по різні боки столику для молодят, що розмістився по центру, звертаючи увагу всіх гостей дійства.
Макс, котрий сидів по лівий бік від мене, прошепотів мені до початку застілля, щоб у разі, якщо треба сказати слово свідкам — ініціативу виголосити промову брав я. І тут я розгадав злі наміри молодят. То от для чого саме мене взяли шофером! Знали, хто не посоромиться й зможе своєю харизмою вирулити будь-що і будь-як! Зрештою, я й не цурався ніколи гри на публіку та вмів її розважати, маючи досвіт виступів у рок-гурті.
Мабуть через це третій тост випав на мою долю — саме тоді, коли гості вже перебили апетит та готові веселитися, чекаючи відкриття танцювального майданчика новостворенним подружжям. Залишалось тільки перехилити втретє чарки. Проте, розігріти гостей було моєю власною ідеєю. Оскільки тамади не було — кожний сам вирішував, коли хоче взяти мікрофон і чи хоче взагалі. Решту часу нас розважала музика.
Тільки не подумав, що скоєна виключно на ентузіазмі, імпровізаційна ініціатива обернеться для мене... фурором.
— Ну що, зморили черв'ячка вже всі? Та щось стало нудно слухати цокотіння посуду. Та й в горлі пересохло. В кого також? — спитав я в мікрофон, помітивши енергійну реакцію гостей, що означало — взаємодії бути. — Ану, нагадайте мені. За що п'ється трєтя? — повернув мікрофон у бік залу. — Що ви кажите? За кохання? Невже?! Я й не знав. Ну то давайте подумаємо, що ж означає це слово. Почну з себе. Кохання, — уповільнив темп вимови. — Таке просте слово. Таке звичайне. Та скільки глибини в собі тримає і сакральності. І яке вагоме значення має для нас.
Я зробив паузу. Гості затихли й слухали, відклавши столові прибори. Всі очі присутніх зупинились на мені. Та боковим зором я бачив, що одна людина в мій бік і не глянула.
— Кохати й бути коханою чи коханим бажає кожний. Це почуття для нас, смертних, фундамент, без якого не побудувати нам життя, не бути щасливими. Кохання дарує емоції. І навіть якщо ми відрікаємося від нього або наполягаємо, що не віримо в нього — ми все рівно робимо це через це ж почуття, — знову зробив паузу й мигцем пробігся очима по всіх присутніх, з метою — аби трохи більше, ніж на інших, зупинитися на дівчині з лівого краю нашого столику, котра сором'язливо дивилася собі в тарілку. — Для мене кохання — це повітря. Без нього мені не жити... А що для вас означає воно?
