«І бачив я звірину...» - Віктор Васильович Савченко

4. Чи знали «батьки» які потвори вони виростять зі своїх магічних ланцюгів? Знали. Марксові, як сатанистові, те було відомо з юних літ, про що свідчать його вірші. Ленін також знав, що марксизм — це магічний ланцюг і що він — Ленін подовжує хвіст «змія великого, вужа стародавнього», як і те, що цьому ланцюгу судилося розростися до страхітливого егрегора. Йому, як синові посвяченої розенкрайцерівського ордену, було відомо також, що астральна істота вимагає підсиленого живлення з земного світу і що назва тому живленню страх і кров. Тільки за три з половиною роки свого правління він убив понад чотири мільйони людей. Тоді егрегор марксизму з приробленим до нього хвостом ленінізму був тільки підлітком. А вже Сталін викохав його до страхітливої потвори, яка тримала в напрузі увесь світ.

Про те, що гряде ніч людства знали не тільки задовго до того Ів. Богослов, ближче до нас Нострадамус та католицька церква. Знали й очікували на неї сатанисти. Бо це був останній шанс вселюдського егрегора зла поквитатися з вселюдським егрегором добра. Більш сприятливих умов для нищення божої сутності в людській свідомості доти не було. Марксистсько-ленінський, гітлерівський, мусолінієвський, франкістський та інші — це егрегори антихристиянські. Але вони були розрізнені, а згодом їхні інтереси схрестилися. Сатана-бо запрограмований на самознищення. У земному ж світі сталося самознищення людей, у свідомості яких гніздилося в кого більше, у кого менше, від Самаеля. Тобто, знову ж таки, випускалася «нечиста» кров людства.

Зачинався магічний ланцюг звірини у сатанинських гуртках, де дружина К.Маркса грала роль вівтаря. Вівтар потрібен був під час чорної меси і ним був живіт голої жінки; між її грудей чи ніг ставилася ритуальна чаша. З етичних міркувань пропустимо деталі дійства, скажемо, тільки, що метою його було укріплення зв’язку з темними силами астрального світу та отримання від них сприяння.

Традиція чорної меси виходить із сивої давнини. Існує стародавня гравюра, на якій зображено фаворитку короля Людовіка Х1У мадам де-Монтеспан, яка лежить на столі, а поряд — чоловік, який в одній руці тримає немовля, а другою всаджує в нього стилет, причому кров стікає на тіло Монтеспан.

У дев’ятнадцятому столітті чорна меса відбувалася вже без крові і закінчувалася богохульством та цинічними еротичними оргіями, але на них незримо була присутня жива жертва.

Мине не так багато часу і ритуальною офірою-немовлям стане багатомільйонна людність, а вівтарем — ідея «вселюдської рівності», на яку виллється море крові.

5. Випадково чи ні, а саме в «ніч людства» приходять у земний світ особистості, які шукають нових форм у мистецтві, архітектурі та літературі. І пошуки ті направлені не на удосконалення людської природи, а на її розкладання. Найяскравішими представниками поміж них були Пабло Пікассо (1881–1973), Олександр Архипенко (1887–1964) та Сальвадор Далі (1904–1989). Перші два — основоположники кубізму: один у малярстві, другий у скульптурі. Нагадаємо, що кубізм полягає в конструюванні об’ємної форми на площині, розкладанні складного на просте, деформації образів реального світу. Іншими словами — у руйнуванні усталених форм людства — тобто безум світу цього.

Пікассо. Герніка. Масло. 1937.

Далі — зачинатель сюрреалізму — малярства, у якому віддається перевага несвідомому, сновидінням. Це мистецтво хаотичних образів, парадоксального зміщення глузду, потоку монстрів, а загалом усе те ж сатанинство.

У літературі таким провідником ідеї став Франц Кафка (1883–1924), у творах якого переважають не людський характер, а ситуації суму, страху, відчаю, кошмару, фантастичні перетворення. Критика приписувала його творчості передбачення фашизму. Насправді ж і Кафка, і лідери третього рейху, як і значна частина тогочасної Європи, були дітьми того самого чорного егрегора, ім’я якому Самаель, і який мав могутнє живлення від Темного сателіта. Їхні астросоми були змінені відповідним чином. Через те творчість Кафки, як і Пікассо, Архипенка та Далі, зробила чіткий відбиток на ментальному плані сучасників. В історії, як правило, залишається не та особистість, яка створила видатний твір, а та, твір якої знайшов розуміння і схвалення її сучасників.

Проте не все у творчості цих майстрів було означене сатанинством. Так, з 85-ти років, що прожив Далі, сюрреалізмові він віддав двадцять, але ці двадцять припадають на пік навісніння європейської людності, а саме на період від 1928 по 1947 р.р. Тобто це були роки, коли сутності, що прийшли у земний світ у часи наближені до 1881-го, стали дорослими і вже багато хто з них опинився біля керма влади. В Росії безроздільно царювала звірина, в Німеччині та Італії міцнів націонал-соціалізм, який поширювався на Іспанію та Румунію. Тобто над слов’янським світом чорний егрегор уже сформувався, а над Західною Європою він перебував на стадії формування.

Далі. Передбачення громадянської війни в Іспанії. 1936.

Це була ніч і кошмарний сон людства. Як сказав Гойя, «Сон розуму породжує чудовиська.» А найстрахітливіші чудовиська можуть виникнути тільки в уяві митця. Якщо простежити творчі доробки кубістів, сюрреалістів, авангардистів та майстрів інших модерністських течій, що творили на початку двадцятого століття, то можна спостерегти одну спільну для всіх прикмету — спалах творчої активності в період від 1915 до 1945 р.р.

Не випадково найвизначнішою постаттю став Пікассо, адже він народився у «найтемніший час ночі» — 1881 р. До того ж належав до компартії Франції. Його «Герніка» була написана, чи як казали мистецтвознавці, синтезована одразу після серії із 18 офортів, що мали назву «Мрії і брехня генерала Франко» (початок 1937 р.). Цьому сірому (некольоровому) полотну приписують «епічну ліричність, ритмічну організацію форм», а насправді воно відображає кошмарний сон людини, значна частина свідомості якої була утоплена в тогочасному астральному світі. Більшість із своїх полотен Пікассо, здавалося, творив у кошмарному сні. За 92 роки він прокидався усього кілька разів, і тоді з’явився «Голуб миру» та інші непошматовані мареннями образи.

Ці четверо зросли не на порожньому місці. Так, прикладом для Пікассо та Далі був імпресіонізм Альфреда Сіслея (1839–1899), Клода Моне (1840–1926), Огюста Ренуара (1841–1919), Поля Гогена (1848–1903). Для Кафки — містична творчість Ернеста Теодора Амадея Гофмана (1776–1822).

І ще одна прикмета, що поєднує цих митців: усі вони були