Аріанель - Arachne

Аріанель мчала вперед, вітер бив їй в обличчя, серце шалено стукало в грудях. Вона знала, що кожну хвилину на рахунку. За нею слідували Лотарін і Еллірен, чиї погляди були сповнені рішучості. Воїни та маги трималися злагоджено, прикриваючи фланги і озираючись назад, щоб переконатися, що ніхто не відстав.

Земля під копитами коней гула глухо, а з кожним стрибком вони наближалися до поля бою. У повітрі лунав запах гару та крові. Звук битви ставав все гучнішим, і ось уже перед ними відкрилося жахливе видовище — ряди світлих ельфів билися з темними загарбниками, війна, якої вони намагалися уникнути, була в самому розпалі.

Аріанель міцніше стиснула поводи, її очі спалахнули рішучістю. Вона знала, що має зробити все можливе, щоб урятувати свій народ і припинити цю війну. Лотарин, побачивши те, що відбувається, приготував свої магічні сили, готовий будь-якої миті вступити в бій.

Немов один організм, загін увірвався в поле битви, готовий допомогти своїм і зупинити руйнування, яке розвернулося перед їхніми очима.

Аріанель у паніці оглядала поле битви, її серце завмерло, коли вона побачила свого дідуся, короля світлих ельфів, що бореться у самій гущавині бою. Його сиве волосся розвівалося на вітрі, а меч у його руках виблискував у світлі магічних спалахів. Поруч із ним, борючись пліч-о-пліч, стояв Еленвен, захищаючи короля від натиску ворогів. Він влучно відкидав нападників, його обличчя було зосереджено, а рухи швидкі та точні.

Аріанель відчула хвилю страху та розпачу — її дідусь та Еленвен були оточені темними ельфами, і їхні сили явно послабшали. У її серці виникло сильне бажання допомогти їм, але довкола розгорялася битва, і треба було діяти швидко.

- Дідусю! — закричала вона, але її голос потонув у шумі бою.

Лотарін, побачивши ситуацію, оцінив ситуацію. Він зрозумів, що треба втрутитися, і негайно ухвалив рішення. Спустивши Аріанель на землю, він подивився їй у вічі:

— Перетворюйся на павука! — голосно наказав він, знаючи, що її здатність буде корисною у битві.

Аріанель кивнула, її обличчя було сповнене рішучості. Вона зосередилася, і наступної миті її тіло почало трансформуватися. Протягом кількох секунд її постать змінилася, її шкіра вкрилася темним павутинням, і перед бійцями постала гігантська павучиха, уособлення стародавньої сили її роду. Вона була готова до бою.

Лотарин тим часом зосередився і викликав свою власну магію. Його тіло стало покриватися золотими лусками, і за мить він піднявся в повітря, трансформуючись у могутнього дракона. Його райдужні очі сяяли рішучістю, а крила розгорнулися, затьмаривши небо над полем бою.

Його рев прокотився полем битви, привертаючи увагу всіх учасників. Ельфи, як світлі, так і темні, на мить завмерли, побачивши перед собою таку величну істоту. Лотарин зробив коло над полем бою, відкидаючи вогняні спалахи і розганяючи ворогів, коли його тінь нависала з них, вселяючи жах.

Аріанель, трансформувавшись у павука, швидко почала плести павутину, розставляючи пастки для ворогів та створюючи захисні бар'єри для союзників. Її величезні павучі ноги стрімко рухалися по землі, і вона миттєво опинилася в гущавині бою, розправляючись із темними ельфами.

Король світлих ельфів, побачивши раптове втручання, обернувся й побачив свою онуку, що боролася в подобі павучихи. Його очі розширилися від подиву, але він одразу ж зрозумів, що це їхній шанс на перемогу. Він кивнув Еленвен, і той, продовжуючи захищати його, билася з подвоєною люттю.

Бій розгорівся з новою силою, і завдяки втручанню Лотаріна та Аріанель результат битви почав схилятися на користь світлих ельфів.

Лотарин використовуючи силу вогню, відтіснив чорних ельфів до кордону, утворюючи перед ними вогняний рів. Вогонь виблискував і тріщав, змушуючи ворогів зупинитися та відступити. Полум'я спалахнуло яскраво, освітлюючи поле битви, і його жар відчувався на шкірі. Світлі ельфи, побачивши цю магію, почали шикуватися в оборонну позицію, спостерігаючи за розвитком подій.

- Зупиніться! — голосно наказав Лотарін, його голос луною рознісся по полю битви.

Бій поступово стихав. Чорні ельфи, вражені силою Лотарина, почали відступати, побоюючись перетнути вогненну перешкоду. Їхні рухи сповільнилися, а зброя опустилася.

З їхніх рядів уперед вийшов дядько Лотарина, чорний ельф із палаючими ненавистю очима. Його обличчя було перекошене гнівом, і він грізно глянув на Лотаріна.

- Лотарін! — гукнув він із зневагою. - Ти зрадив чорних ельфів, свого народу! Ти став їх ворогом!

Лотарін, прийнявши людську подобу, приземлився поряд з Аріанель. Він став пліч-о-пліч з нею, його очі сяяли рішучістю.

— Ні, дядьку, — спокійно відповів Лотарін, його голос був твердий і впевнений. - Це ти руйнуєш наш народ. Через твою спрагу влада і ненависть гинуть наші люди. Ти ведеш їх на смерть заради своїх амбіцій.

Слова Лотарина пролунали як вирок, і його дядько, хоч і був сповнений люті, завмер на мить, бачачи перед собою свого племінника, який обстоював правду і справедливість.

Король чорних ельфів, дядько Лотарина, не міг упокоритися з тим, що його племінник стояв на боці світлих ельфів. Його лють вирувала, і він більше не міг стримувати гнів.

— Тоді я боротимусь з тобою! - вигукнув він, кидаючи виклик Лотарину. Його голос прорізав повітря, і в його очах виблискувала рішучість.

Лотарін спокійно кивнув у відповідь, не відводячи погляду від дядька.

- Добре, я приймаю твій виклик.

Аріанель, прийнявши вигляд світлих ельфів, повернулася до Лотаріна. В її очах був неспокій, а серце стислося від страху за коханого.

- Коханий, це небезпечно! - промовила вона з тривогою в голосі. - Ти не можеш так ризикувати собою. Ти потрібний мені, ти потрібний своєму народові.

До них підійшла його мати, Еллірен. Вона уважно подивилася на сина, її обличчя було сповнене турботи та хвилювання.

— Лотарін, — лагідно заговорила вона, — ти певен, що зможеш перемогти його? Це небезпечний бій, і я не хочу втратити тебе.