Аріанель - Arachne

— Аріанель... Це та, що з пророцтва? Вона твоя доля? — спитала мати, її голос був сповнений турботи та інтересу.

Лотарін тихо кивнув, не відводячи погляду від Аріанель, яка все ще спала неподалік.

— Так, це вона, — впевнено сказав він.

Еллірен глянула на сплячу дівчину, її очі наповнились теплом.

- Мила дівчинка, - сказала вона з ніжністю. — Вона врятувала мене та тебе. Ми в боргу перед нею.

Потім Еллірен звернулася до Тагірена, її голос став серйознішим, але все ще м'яким:

— Ми маємо зупинити чорного короля. Ми допоможемо вам припинити війну.

Тагірен уважно слухав її слова, потім кивнув на знак згоди.

— Ваша допомога буде неоціненною, — відповів він. — Ми об'єднаємо сили, щоби зупинити короля. Разом ми маємо шанс.

Еллірен подивилася на Тагірена і Лотаріна, потім на Аріанель, і в її очах спалахнув рішучий вогонь.

— Ми зробимо все, що в наших силах, — твердо сказала вона. — Заради миру та заради неї.

Еллірен лукаво посміхнулася, її очі пустотливо блищали.

— А потім ми зіграємо ваше весілля, — продовжила вона з посмішкою. — Я чекаю на онуків.

Лотарин, вражений її словами, різко підняв голову.

- Мамо! — вигукнув він, червоніючи.

Еллірен засміялася, її сміх був теплим і радісним. Вона ніжно провела рукою по синій щоці, з любов'ю дивлячись на нього.

- Мій хлопчик виріс, — м'яко сказала вона, її голос був сповнений гордості та ніжності.

Лотарин зніяковіло посміхнувся, але в його очах блиснуло щастя, коли він глянув на свою матір.

 Тагірен збентежено кашлянув, привертаючи до себе увагу. Його серйозне обличчя трохи порозовіліло, але він намагався триматися спокійно.

— Ну, якщо так, — почав він із ноткою жартівливості в голосі, — то, може, мені вже замовляти вінки та прикраси для весілля? Потрібно ж підготуватися, якщо такі справи.

Лотарін, відчувши, що розмова тепер точно вийшла з-під контролю, засміявся і відповів:

— Не поспішай, Тагірене. Ти, мабуть, хочеш бути шафером?

Еллірен підхопила жарт, підморгнувши Тагірена:

— А може, у нас і для Тагірена знайдеться наречена на святі? Як гадаєш, синку?

Тагірен, стримуючи сміх, глянув на Лотарина і похитав головою.

— Здається, я потрапив у пастку не гіршу за твою, принце. Може, варто рятувати мене тепер?

Усі троє засміялися, їхній сміх рознісся тихим нічним лісом, у якому нарешті з'явилися звуки радості та легкості, яких вони так довго не відчували.

Вдалині маги та воїни теж усміхалися, почувши їхній сміх. Від звуків веселощів прокинулася Аріанель. Вона рухалася так тихо, що не лишала слідів. Підійшовши до них, вона радісно вигукнула:

— Ви гаразд, я так рада чути ваш сміх!

Вона вклонилася матері Лотаріна:

— Вітаю вас, ваша високість.

Еллірен простягла до неї руки:

— Не потрібна офіційність, дитино моя. Ти моя невістка, а отже, маєш називати мене матінкою.

Аріанель густо почервоніла і почала заїкатися.

- А-а? Не... неві... невістка?

Лотарин, помітивши її замішання, схопився з місця і з м'якою посмішкою підійшов до неї. Він обійняв її і тихо прошепотів на вухо:

— Ми говорили про наше весілля.

Аріанель почервоніла ще дужче, уткнулася обличчям у його груди і завмерла, не знаючи, що сказати. Вся компанія знову засміялася.

Лотарин ніжно поцілував її у скроню і, дивлячись у її збентежене обличчя, запитав:

— Невже ти відмовишся бути моєю дружиною?

Аріанель різко підвела голову, зустрівши його райдужні очі, такі рідні та кохані:

- Ні за що! — відповіла вона твердо і знову сховала обличчя на грудях, почуваючи себе захищеною.

Еллірен, з теплотою спостерігаючи за сценою, похитала головою і м'яко сказала:

— От і добре. Тепер у нас попереду не лише бій, а й майбутнє, про яке можна мріяти.

Тагірен, бачачи збентеження Аріанель, вирішив додати трохи легкості у ситуацію:

— Що ж, якщо так, думаю, треба вже думати про те, хто готуватиме весільний бенкет. Адже у нас є ще кілька днів на це, чи не так?

Еллірен засміялася, а Лотарін, усміхнувшись, подивився на Аріанель:

— Схоже, Тагірен справді дуже хоче брати участь у підготовці. Може зробимо його головним розпорядником?

Аріанель нарешті трохи розслабилася, посміхнувшись крізь збентеження, і жартівливо відповіла:

— Тільки якщо Тагірен обіцяє, що бенкет буде таким же чудовим, як його бойові навички.

Тагірен, прикидаючись серйозним, кивнув:

— Вважайте це зробленим.

Так за жартами та розмовами вони провели час, доки зірки не почали покривати небо.

— Час у дорогу, — сказав Тагірен, і всі схопилися на коней, готуючись продовжити свою подорож.

 Вони мчали день і ніч, усвідомлюючи, що час закінчується і треба якнайшвидше дістатися королівства світлих ельфів. Переслідувані ворогами і відчуваючи тиск часу, вони робили лише дві короткі зупинки за ці дні, щоб відбити атаку переслідувачів і дати короткий відпочинок змученим коням.

Аріанель і Лотарін, незважаючи на втому, трималися стійко, підтримуючи один одного та своїх супутників. Воїни та маги, незважаючи на небезпеку, продовжували боротися, захищаючи загін, розуміючи, що їхня місія тепер важлива як ніколи.

Лотарін та Еллірен, повністю відновивши свої сили, тепер впевнено сиділи на конях, готові до подальшого шляху. Їхні аури світилися внутрішньою силою, і навіть втомлені воїни черпали від них натхнення. Шлях був важким, але нарешті перед ними відкрилися знайомі землі світлих ельфів. Проте радість зустрічі з будинком миттєво затьмарилася.

На межі земель вони почули гул бою, звуки мечів і крики битви луною розносилися рівниною. Аріанель з жахом вигукнула:

— О, ні, війна почалася!

Її серце стислося від тривоги за своє королівство. Не роздумуючи, вона пришпорила коня і рвонулася вперед, прямуючи до бою. За нею, тільки-но встигаючи, пішли Лотарін і Еллірен, а також інші члени загону, не відстаючи ні на крок.

Коли вони мчали по рівнині, перед їхніми очима промайнули образи палаючих сіл, зруйнованих веж і ельфів. Силуети воїнів миготіли в диму та пилюці. Попереду виднілися сполохи магії та блискучі мечі, від яких відлітали іскри. Особи Аріанель та її супутників застигли в зосередженості — кожен із них готувався до майбутньої сутичці.