Ти отруїв мене собою - Валерія Дражинська

Утім, мала б уже звикнути. Хоча звикнути до такого неможливо!

- А потім назад у підвал? - на нього не дивлюся, мені так простіше.

- А ти так хочеш туди повернутися? - усміхається він.

- Ні! - я й додому повертатися не хочу.

Єдине місце, де хочу зараз перебувати, - поруч із ним. І Батур про це, думаю, що здогадується.

Лунає хлопок дверей. Він знову пішов? Але незабаром чую звук води, що ллється. Зі стогоном перевертаюся. Як же я йому зараз заздрю. Душ!

Я пропускаю момент, коли в кімнату заходить брюнетка. У руках розніс. На обличчі доброзичлива усмішка. Чому вона постійно радіє мені, немов ми старі подруги?

- Привіт, - ставить свою ношу з чимось, що шалено пахне, на тумбочку біля ліжка, - Ми не встигли познайомитися. Я Алекс.

- Каріна, - представляюся, обережно її роздивляючись.

- Я знаю. Як ти почуваєшся, Каріно?

- Поки що не розумію, - не вловлюю в ній жодного грама фальші й трохи розслабляюся.

- Це курячий бульйон. Дуже смачний. Тобі потрібно відновлювати сили. Усе-таки майже дві доби провалялася. А ці таблетки з'їж після.

Для себе одразу вирішую, що ні за що.

- А що зі мною було? - запитую її, не сподіваючись особливо на відповідь.

Але мені відповідають, тільки не дівчина:

- Перевтома, стрес тощо, - з душу виходить Батур в одному рушнику, я нервово ковтаю слину, - Ну і під цим компотом всієї вашої жіночої х*йні, ти ще боса вночі в одній футболці забіг влаштувала.

- Типу за власним бажанням! - не втримуюся від коментаря.

Батур незворушно приструнює мене лише одним поглядом. Опускаю очі, не витримуючи тиску.

- Можеш іти, Алекс! - коли вона йде, звучить наказ мені, - А ти їж.

Мовчки переміщую розніс собі на коліна. Поки їм Батур, стоячи біля величезної шафи, одягається. Намагаюся не піднімати очі від тарілки. Навіщо зайвий раз спокушати себе, якщо продовження не буде?

Бульйон справді виявився дуже смачним. З'їла досить швидко. Коли закінчила, почула чергове:

- Таблетки!

Я з пересторогою взяла в руки дві білі пігулки.

- А що за пігулки? Від чого?

Батур відривається від телефону, в якому завис, коли одягнувся.

- Тобі допомогти, Каріно?

Махаю головою, а сама міркую, як непомітно їх позбудеться. Під пильним поглядом є тільки один спосіб.

- Я рот перевірю! - він що думки читає?

- Не буду! - кажу твердо, але щойно він встає, я швидко закидаю їх у рот та запиваю склянкою соку.

- Розумниця! Ти думаєш, я буду тебе труїти після того, як стільки часу з тобою проняньчився? - куточки його губ злегка підводяться.

А що? Може в нього таке збочене почуття гумору?