Ти отруїв мене собою - Валерія Дражинська

- На вихід!

- З речами? - не втрималася я.

- Звідки в тебе ще оптимізм береться? - усміхнувся казкар.

- Гормони виділяються під назвою "хочужити", - не помітити, що він почав відчувати до мене симпатію, неможливо, на це й тисну.

Лише на сходах казкар не витримує, повертається до мене і дає "цінні" вказівки:

- Чуєш, Каріно, ти дівчинка з характером, але не треба так із Батуром. Він, звісно, тебе не вб'є, поки ти ще потрібна або поки Ворон не дозволить, але ти не нахабствуй.

- А що він може мені зробити? - хоробрюся я.

Як зрозуміла тут немає камер, тому він і розмовляє вільно.

- Як мінімум пустити по колу.

- Про максимум навіть питати не буду, - насилу ковтаю в'язку грудку, що застрягла в горлі.

Заходимо ми в кімнату, де панує напівтемрява. Панорамні вікна демонструють сутінки. З присутніх: Батур, дратівлива брюнетка і два незнайомих об'єкти чоловічої статі.

Але це все за лаштунками. Головний герой майбутньої демагогії безпечно утрамбувався по той бік величезної плазми, розміщеної рівно по центру вікон. Мій благовірний мудак. Богдан. Хоча скоро я, зі спокійною душею, перейменую його на "Біс "дан.

Типу схвильована фізіономія мого чоловіка світиться на весь екран.

- Бачите, Богдане Олексійовичу, ваша дружина жива і здорова! - єлейно воркує один із присутніх тут чоловіків.

А я бачу, що тут відбувається гра, правил якої я не знаю. І мене ніхто не збирається ставити до відома. Батур, узагалі, ліниво розглядає гарний захід сонця, здається, не звертаючи на те, що відбувається, жодної уваги. А Богдан починає заливатися солов'єм:

- Каріно, не хвилюйся! Скоро я тебе заберу. Це тимчасово. Ти не переживай! Все буде добре! Вони тебе не чіпатимуть. Я тебе дуже люблю. Ти розумієш, що...

Далі не слухаю. Переконуюся, що мій колишній мені не на допомогу. Вибиратися самій доведеться.

- Каріно, ти чуєш мене. Я тебе не залишу. Повір мені!

У голову приходить безглузда думка:

- У мене стріляли, Богдане, - озвучую те, що сталося днями, заради реакції присутніх, яка губиться в наступному:

- Каріно, кохана, ти ціла? - стурбовано цікавиться чоловік.

Чую, як сам Костянтин Сергійович Станіславський видає свою відому фразу "Не вірю!". Мені навіть не потрібно дивитися на інших, хто перебуває в кімнаті, щоб вловити їхню солідарність.

 - Закінчуй! Як домовилися, у тебе три дні, починаючи з цього моменту.

Батур торкається пальцем до сенсора свого телефону, і ненависна фізіономія розчиняється в чорноті.