Остання любов Асури Махараджа - Любомир Андрійович Дереш

Асура Махарадж, на якого жінка спрямувала мікрофон, усміхнувся. Оператор відловив його усмішку і зробив наїзд на його заросле щетиною обличчя.

— Мене звати Асура Махарадж, і я прибув до Америки з далекої країни на Півдні. Я співчуваю обидвом сторонам конфлікту, мем. Моя батьківщина уже довгий час іде шляхом матеріального прогресу, але я бачу, що матеріальні відповіді не дають вирішення для матеріальних проблем. Мені здається, проблема лежить глибше, аніж у обманутих банками громадянах. Вона всередині наших сердець. Це пожежа, мем, і сьогодні вона охопила цілий світ. Тільки духовні відповіді можуть пролити дощ, здатний загасити цю матеріальну пожежу. Дякую, мем, — Асура Махарадж усміхнувся ширше, показуючи, на американський мотив, що він все сказав.

Журналістка, трохи розгублена від почутого, позбавлена можливості вирізати це, повернула мікрофон собі.

— Дякую вам, сер. Із вами була Енн Уайт спеціально для телеканалу Дабл’ю-Ей-Бі-Сі.

Тим часом гримотіння каністр і тамтамів усе наростало, так, що перебувати в Цукотті-парку ставало дедалі важче. Серед людей почала з’являтися особлива атмосфера роздратованості, а разом із тим і сп’яніння від усвідомлення того, що вони тримають долю Америки у своїх руках. Люди ходили по периметру парку з високо піднятими транспарантами і скандували заклинання, сподіваючись таким чином змінити невідворотнє. Над Цукотті-парком знову пролетів чорний вертоліт без маркувань. Ясне блакитне небо обіцяло справді спекотний день. Асура Махарадж примружився від блиску сонця, що сліпило його, відбиваючись від дзеркал хмарочосів. Він опинився у кам’яних джунглях, замкнутий у стінах високого колодязя, серед неприступних кабінетів, де, начебто, приймалися значущі рішення, котрі, начебто, ставали в результаті причиною незадоволення мас. Однак Асура знав, що справжня причина незадоволення мас сиділа зараз у фургоні перед соціоскопом і вибирала найкращий, найдраматичніший момент для того, аби розпочати свою операцію.

У Асури Махараджа запаморочилася голова. По цілому світу всі наче чекали на цей сигнал. Біржі стогнали, завалені знеціненими паперами, політики, роздратовані, траскали за собою дверима, не досягши результатів у переговорах, бойовики на Середньому Сході сідали до своїх окопів, припадали щоками до прикладів гвинтівок, заводилися двигуни танків і панцерників, аби вчергове хитнути славну гойдалку світового конфлікту. Асура Махарадж відчував наростаючий біль. То був не біль тіла — так болів розум. Усе, що він робив останні п’ятнадцять років за підземним літочисленням — усе було спрямовано на те, аби принести мир і культуру на цю планету, але чомусь результатом його діяльності стали війна і хаос.

«Помічник судді Раху, з’явися, — думав він, вдивляючись у фургон. — Визирни до свого улюбленого ворога на хвилину». Була вже десята ранку. Коли почуття драматургії підкаже помічникові судді дати сигнал до дії?

— Гей, мужик, — почув він із-за спини басистий голос. — Я чув, ти хочеш подражнити лягавих?

Позаду нього стояв високий масивний чоловік, весь аж червоний від ластовиння, рукави його шотландки на дужих руках були закасані під лікоть і здається, от-от мали луснути від м’язів, що вигравали під ними. Із-під бейсболки вибивалося солом’яне волосся.

— Енді, — представився чоловік, вдивляючись в Асуру Махараджа своїми темними синіми очима.

— Асура, — Асура Махарадж потис Енді руку. — Хочеш послужити Господу, Енді?

— Не знаю, що тобі сказати, мужик, — знизав плечима Енді, не відриваючи від нього свого глибокого синього погляду. — Я тут уже п’ятий день, у нас тут щось типу комуни. Я приїхав сюди з Понка-сіті, штат Оклахома, коли почув по новинах, які справи робляться. Знаєш, Асура, я вже ситий по горло всім цим. Людям потрібні зміни. Я теж хочу, щоби щось змінилося на краще. Я хочу допомогти цим змінам, ну ти знаєш. Я не сильний у цих ваших філософіях, знаєш, якщо ти називаєш це «послужити Господу», я кажу: чому ні?

Асура подивився на Енді, і щось в його серці відкрилося йому назустріч.

— У тебе добре серце, Енді. Добре серце і сильні руки.

— О, так. Я багато працюю ними. У нас на фермі завжди є чим зайнятись.

— Нам треба прорвати ланцюг, тоді я зможу поговорити з одним важливим чоловіком он у тому от фургоні, — показав пальцем Асура Махарадж.

— Три ряди поліцейських з щитами, — порахував вголос Енді. — Знаєш у школі, я був центральним нападаючим. Коли я був у середніх класах, мене боялись навіть старшокласники. Я думаю, ми прорвемось. Гей, народ! — закричав Енді. — Скільки можна терпіти цих лягавих? Я почуваюся, як квочка в курятнику, оточений з усіх сторін цими лисицями! Вали поліцейську країну! Додолу банду! Поліція — інструмент у руках банкірів!

«Так їх, так», — почулося з натовпу.

— Не хочу бути загнаним у власній країні! Не хочу почуватися безпомічною маріонеткою! Геть банду від грошей! Геть маріонеткову поліцію!

Асура Махарадж вражено спостерігав, як швидко починає довкола Енді збиратися натовп. Здається, він недооцінив цього вкритого ластовинням чоловіка. За якихось десять хвилин люди зосередилися біля кордону з поліціянтами. Ті стояли, відгороджені металевими турнікетами, тримаючи в руках пластикові щити, широко розставивши ноги, міцно впершись у землю.

— Кому ви служите? — кричав їм Енді, і люди підхоплювали його слова згідним ревінням. — Приєднуйтесь до нас! Нас дев’яносто дев’ять процентів! Нас підтримує ціла планета!

— Так їх, так! — кричали за спиною в Енді. — Де мої пенсійні виплати? Де мої дотації?

— Я чесний фермер, — пробасив Енді. — Я працюю з ранку до ночі, а ввечері, коли я вмикаю телевізор, я дізнаюсь, що моя країна сидить по вуха в лайні!

— Так, так! — ревів натовп позаду.

— Моя льоха — й то чистіша, ніж ті, кого ви захищаєте! Складіть зброю, приєднуйтесь до нас! Ми зупинимо всі війни, ми роззброїмо всю планету. Хіба ти не хочеш долучитись до процвітання планети? — гукнув Енді.

Один із поліцейських, що стояв у ланцюгу, не витримав:

— Закрийся вже, село!

— Як ти назвав мене?

— Я назвав тебе «село», бевзю.

— Вгамуйся, Дженкс, — гукнув хтось із поліцейських.

— Авжеж, вгамуйся, Дженкс, — підхопив Енді. — Вгамуйся, інакше тобі знімуть надбавку за це безглузде стояння в ланцюгу піжонів у чорних костюмах. Інакше тобі не буде що розповідати своїм внукам — не зможеш сказати, як доблесно ти стримував тих придурків на Уолл-стріт, котрі хотіли перемогти несправедливість. Авжеж?

— Так! — заревів натовп.

— А може, Дженксу просто без різниці, що відбувається навколо нього до тих пір, поки це не стосується його товстої задниці? Хай там що, аби