Код да Вінчі - Ден Браун

— Міледі!

Софі глянула на Ленґдона, відчуваючи, що потрапила в якусь давню епоху.

Мажордом, який відповідав на вході, увійшов, несучи на таці посуд для чаю, і почав виставляти все це на столику біля каміна.

— Це Ремі Легалюдек, — сказав Тібінґ, — мій мажордом.

Стрункий мажордом сухо вклонився і знову зник.

— Ремі з Ліона, — прошепотів Тібінґ, — але він досить добре готує соуси.

Ленґдон був здивований.

— Я думав, ви привезли з собою англійську прислугу.

— Боже мій, ні! Не бажаю англійського кухаря нікому, крім, звичайно, французьких податківців! — Тібінґ глянув на Ленґдона: — З вами щось сталося. Ви обоє виглядаєте, ніби в стресі.

Ленґдон кивнув.

— Ми мали незвичайну ніч, Лью.

— Бачу. Це якось пов’язано з Граалем або ви заговорили про нього, бо знаєте, що це одна з тем, яку я можу обговорювати навіть серед ночі?

«І те, і те», — подумала Софі, згадуючи про криптекс під диваном.

— Лью, — сказав Ленґдон, — ми б хотіли поговорити з вами про Пріорат Сіону.

Волохаті брови Тібінґа піднялися від цікавості.

— Хранителі? Тоді це справді про Грааль. Ви кажете, що ви прийшли з новою інформацією? Щось справді нове, Роберте?

— Можливо. Але ми не певні. Ми це зрозуміємо краще, якщо спочатку отримаємо інформацію від вас.

Тібінґ посварився пальцем.

— От хитрий американець! Гаразд, я до ваших послуг! То що я можу вам розповісти?

Ленґдон зітхнув.

— Я сподівався, ви будете добрі пояснити міс Неве справжню природу Святого Грааля.

Тібінґ був спантеличений.

— А вона не знає? — Він рвучко обернувся до Софі: — А що ж вам відомо, моя люба?

Софі швидко переповіла те, що Ленґдон щойно пояснив їй, — про Пріорат Сіону, про тамплієрів, про документи Сангрил і що Святий Грааль — це не чаша, а… щось значно могутніше.

— І це все? — Тібінґ обурено глянув на Ленґдона, а потім змовницьки підморгнув Софі: — Слухайте мене, і ви ніколи не забудете того, що я зараз вам розповім.

А за сорок кілометрів від Шато де Війєт було прийнято сигнал із ретранслятора, розміщеного під кабіною броньованої машини.

Розділ 44

Сер Лью Тібінґ сяяв, коли всівся біля вогнища і поклав свої милиці на кам’яний край.

— Святий Грааль, — почав він, і його голос зазвучав, ніби він виголошував проповідь. — Більшість людей питають мене лише де він. Боюся, що на це запитання я ніколи не зможу дати відповіді. — Він обернувся до Софі. — Одначе головнішим є питання, що таке Святий Грааль? Щоб повніше зрозуміти це, ми спочатку маємо звернутися до Біблії. Як добре ви знаєте Новий Заповіт?

Софі знизала плечима.

— Взагалі не знаю. Мене виховувала людина, яка поклонялася Леонардо да Вінчі.

Тібінґ виглядав водночас і враженим, і задоволеним.

— Душа, вільна від забобонів! Чудово! Тоді ви повинні знати, що Леонардо був одним із тих, хто зберігав таємницю Святого Грааля. І ховав ключі від неї у своїй творчості.

— Роберт розповідав мені про це.

— І про погляди да Вінчі на Новий Заповіт?

— Цього я не знаю.

Очі Тібінґа повеселішали, і він кивнув у бік книжкової шафи в іншому кінці кімнати:

— Роберте, чи не допоможете? На нижній полиці.

Ленґдон підійшов до книжкової шафи, знайшов велику книгу з мистецтва, приніс її та поклав на столик. Тібінґ розгорнув важкий том і показав на клапані суперобкладинки низку цитат.

— «Із записників да Вінчі», — сказав Тібінґ, вказуючи на одну з них, — я думаю, ви погодитеся, що вона має стосунок до нашої бесіди.

Софі прочитала:

Багато хто заробляє на ілюзіях і фальшивих чудесах,

обманюючи нерозумну більшість.

ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ

— А ось іще одна, — сказав Тібінґ, вказуючи на іншу цитату:

Сліпе невігластво вводить нас в оману.

О! Нещасні смертні! Розплющте очі!

ЛЕОНАРДО ДА ВІНЧІ

Софі стало не по собі.

— Да Вінчі має на увазі Біблію?

Тібінґ кивнув.

— Те, що Леонардо думав про Біблію, саме і стосується Святого Грааля. Фактично, да Вінчі й намалював справжній Грааль, який я зараз покажу вам. Але спочатку поговоримо про Біблію, — усміхнувся він. — А все, що вам треба знати про Біблію, може бути висловлено одним реченням: мої любі, Біблію написали люди! Не Бог! Біблія не впала магічним чином із хмар. Люди створили її, а далі змінювали шляхом незліченних перекладів, додатків та ревізій. Історія ніколи не знала першої версії.

— Гаразд.

Тібінґ замовк, сьорбнув чаю й поставив чашку на полицю каміна.

— Більше вісімдесяти Євангелій могли претендувати на роль Нового Заповіту, але лише чотири було включено в канон — від Матвія, від Марка, від Луки та від Іоанна.

— А хто ж обирав, що включати, а що ні? — спитала Софі.

— Ага! — в Тібінґа розгорівся ентузіазм. — Справжня іронія християнства! Біблія в тому вигляді, в якому ми її знаємо, — це результат критичного переосмислення поганського імператора Константина Великого.

— Я думала, Константин був християнином, — сказала Софі.

— Навряд чи, — розсміявся Тібінґ. — Усе своє життя він був поганином і хрестився вже на смертному ложі, будучи заслабим, щоб протестувати. У добу Константина поклоніння Сонцю було офіційною релігією Риму, і Константин був верховним жерцем. На його біду, Рим тоді був у стані релігійного безладу, бо протягом трьох століть після розп’яття Ісуса Христа число тих, хто прийняв його вчення, швидко збільшувалось. Конфлікт між християнами і поганами був такий великий, що міг розколоти Рим. Константин вирішив щось робити, тож у 325 році н. е. він хотів об’єднати Рим єдиною християнською релігією.

Софі була здивована.

— То навіщо поганський імператор обрав християнство офіційною релігією?

Тібінґ розсміявся.

— Константин був дуже добрим бізнесменом. Він бачив, що християнство саме переживає піднесення, тож просто поставив на призову конячку. Історики досі в захваті, як Константин блискуче конвертував поганське поклоніння Сонцю в християнство. Додавши поганські символи, дати і ритуали до нової християнської традиції, він створив щось на кшталт комбінованої релігії, яка задовольнила всіх.

— Це називається метаморфоза, — сказав Ленґдон, — залишки поганської релігії в християнських символах викорінити неможливо. Єгипетські сонячні диски стали німбами католицьких святих. Піктограми Ізиди, яка годує свого сина Гора, ожили в сучасних зображеннях Діви Марії, яка годує немовля Ісуса. Практично всі елементи католицького ритуалу: митра, вівтар, святе причастя — хліб і вино як тіло і кров Христа — було взято напряму з ранніх поганських ритуалів.

Тібінґ застогнав:

— Тільки не треба експертизи символів. Нічого в християнстві нема оригінального. Навіть щотижневий святий день християни вкрали у