Код да Вінчі - Ден Браун
Ленґдон дивися з недовірою.
— І ви кажете, дідусь виготовляв для вас такі штуки, коли ви були маленькою?
— Так, хоча й менші, ніж ця. Раз чи двічі він дарував мені криптекс на день народження, щоб я розгадала його. Для цього я мала знайти пароль, щоб відкрити криптекс, де була листівка на день народження.
— Забагато зусиль як для картки.
— Ні, та картка містила нову загадку, новий пошук ключа. Мій дідусь любив влаштовувати в нашому домі пошук скарбів — створював цілу низку ключів, які врешті-решт приводили до справжнього подарунка для мене. Під час усіх цих пошуків скарбів я мала довести, що заслуговую на винагороду. А завдання ніколи не були простими.
Ленґдон продовжував скептично розглядати предмет.
— Але чому не розгвинтити це силою? Чи не зламати? Метал неміцний, старий, та й мармур крихкий.
Софі усміхнулась.
— Тому що да Вінчі передбачив і це. Він спроектував такий криптекс, що, коли намагатися відкрити його силою, інформацію буде знищено, — вона витягла криптекс із коробки й обережно підняла його. — Адже інформацію там, усередині, записано на сувої папірусу.
Вона потрусила криптекс, і всередині забулькала рідина.
— Це ніби пляшка рідини.
— А що за рідина?
Софі усміхнулась:
— Оцет.
Ленґдон деякий час вагався, міркуючи, а потім почав кивати.
— Блискуча ідея! Оцет і папірус! Якщо хтось силою відкриватиме криптекс, скло розіб’ється й оцет швидко роз’їсть папірус. Поки хтось витягне те таємне послання, з нього буде лише безформна маса.
— Отже, — сказала Софі, — єдиний спосіб дістатися до інформації всередині, — це дібрати п’ятизначний пароль. А перебрати всі можливі комбінації з п’яти знаків із двадцяти шести літер — це десь дванадцять мільйонів варіантів, — вона поклала циліндр у коробку і накрила його кришкою. — Ви раніше казали, що троянда — то символ Грааля?
— Саме так. У символіці Пріорату троянда і Грааль означають те саме.
Софі підняла брови.
— Не дивно, бо мій дідусь завжди повторював мені, що троянда означає таємницю. Він чіпляв троянду на двері свого кабінету, коли мав конфіденційну телефонну розмову й не хотів, щоб я його турбувала. І казав, щоб я робила те саме.
— Під трояндою, тобто sub rosa, — сказав Ленґдон. — Римляни чіпляли троянду під час зустрічей, щоб показати, що зустріч є конфіденційною. Все, що було сказано під трояндою, або sub rosa, мало лишатися таємницею. — І раптом на його обличчі щось спалахнуло. — Під трояндою, sub rosa, — аж задихнувся він, — не може бути!
— Що?
Ленґдон повільно підвів очі.
— Під знаком троянди, — прошепотів він. — Цей криптекс… Мені здається, я знаю, що це таке.
Важко було повірити в його припущення, та, зважаючи на те, хто дав їм цей кам’яний циліндр, у який спосіб це сталося і з огляду на інкрустацію на коробці, він зміг дійти лише одного висновку.
«Я тримаю в руках наріжний камінь Пріорату».
Про все це розповідала легенда:
Наріжний камінь — це закодований камінь, який покладено під знаком Троянди.
— Роберте, — Софі глянула на нього, — про що ви замислились?
Ленґдону знадобився деякий час, щоб зібратися з думками.
— Чи ваш дідусь колись говорив із вами про la clef de voûte?
— Ключ від сховища? — здивовано переклала Софі.
— Ні, то дослівний переклад. Clef de voûte — це відомий архітектурний термін, voûte означає склепінчасту стелю, арку.
— Але хіба бувають ключі від склепінчастої стелі?
— У якомусь сенсі так. Кожна кам’яна арка має вгорі клиноподібний камінь, який з’єднує частини докупи і підтримує всю вагу. Цей камінь в архітектурному сенсі є ключем склепіння. Англійською він зветься keystone, що й означає наріжний камінь.
Ленґдон помітив у її очах вогник впізнавання.
Софі знизала плечима, ще раз кинувши погляд на криптекс.
— Але ж це напевне не наріжний камінь.
Ленґдон не знав, із чого почати. Використання наріжного каменя для побудови арок-склепінь було однією з таємниць раннього масонства, яка береглася найсуворіше, — це частина тієї мудрості, яка зробила масонів такими заможними майстрами. А кам’яний циліндр у коробці з палісандрового дерева напевне був чимось іншим. Наріжний камінь Пріорату — якщо вони справді заволоділи ним — був зовсім не таким, яким його уявляв собі Ленґдон.
— Наріжний камінь Пріорату — то не мій фах, — зауважив він, — моє зацікавлення Святим Граалем пов’язане із символікою, тож я намагаюся не втручатися в дискусії про те, як, власне, шукати його.
Брови Софі поповзли вгору.
— Шукати Святий Грааль?
Ленґдон кивнув, ретельно добираючи наступні слова.
— Софі, згідно з таємною традицією Пріорату, наріжний камінь є закодованою мапою… мапою, на якій вказано місце схованки Святого Грааля.
Обличчя Софі зблідло.
— І ви гадаєте, що це він?
Ленґдон не знав, що й казати. Навіть для нього це звучало як щось неймовірне, але наріжний камінь міг бути єдиним логічним висновком, якого він міг дійти. Камінь із шифром, який заховано під знаком Троянди.
Сама ідея, що криптекс спроектував Леонардо да Вінчі, який свого часу був Великим магістром Пріорату Сіону, виступала ще одним могутнім доказом, що то насправді був наріжний камінь Пріорату. Креслення Великого магістра, за яким інший член Пріорату виготовив предмет.
Протягом останнього десятиріччя історики шукали наріжний камінь по французьких церквах. Шукачі Грааля вірили, що наріжний камінь, la clef de voûte, був реальним каменем, архітектурним елементом, каменем, вкритим таємними написами, вмурованим серед інших каменів, з яких побудовано якусь церкву. Під знаком Троянди.
— Цей криптекс не може бути наріжним каменем, — заперечила Софі, — він недостатньо старий. Я певна, що його виготовив мій дід. Про нього не може йтися в жодній старовинній легенді про Грааль.
— Насправді, — відповів Ленґдон, відчуваючи трепет збудження, — вважається, що наріжний камінь має бути зроблений саме членом Пріорату протягом останніх десятиріч.
В очах Софі засяяла недовіра.
— Але якщо цей криптекс зберігає таємницю схованки Святого Грааля, навіщо дідусь передав його мені? Я поняття не маю, як відкрити його. Я навіть не знаю, що таке Святий Грааль!
Здивований, Ленґдон погодився, що вона мала слушність. Зараз не час розповідати Софі про справжню природу Святого Грааля. З цим варто почекати. Зараз вони зосередилися на наріжному камені.
Якщо це справді він…
Під шум куленепробивних коліс Ленґдон похапцем пояснив Софі все, що знав про наріжний камінь. Протягом століть найбільшу таємницю Пріорату, а саме місце, де зберігається Святий Грааль, ніде не записували. З міркувань безпеки її передавали усно новим
