Буря в склянці води - Вітаутас Петкявічюс

— Чи той капітан Брук сказився? — насварилася вона в бік крейсера порожнім цебром. — Я йому бороду виростила, я її йому й вискубу.

Тільки після такого попередження на крейсері було піднято загрозливе гасло: «Негайно здавайтеся!», а величезний крейсер почав повертатися до «Дельфіна» лівим боком.

— Цього гниляка ми самі не подужаємо, — сказав Крапас. — Чінга Чанга, настав твій час нас рятувати.

— А може, позмагатися з ним? — запропонували брати.

— Нічого не вийде: вітер дме в його бік, він має чотири, а ми тільки дві щогли, крім того, не маємо жодної гармати.

Нарешті порятунок було знайдено. Тубільці навантажили човни всілякими фруктами, ручними виробами і з галасом подалися у відкрите море торгувати. В одному човні вони замість соку сховали три бочки пороху, а одна з них — із щойно винайденою гримучою ртуттю.

Побачивши таку кількість човнів, чотирищогловий велетень ударив гарматами лівого борту й попередив, що до нього підходити заборонено. Та, поки він повертався на правий бік, корабель оточили човни тубільців і почалася торгівля. Спочатку торгували дуже обережно: прив’язавши на вірьовочку кілька люстерек чи ще якихось дрібничок, вони байдуже дражнили торговців, але, побачивши, чим платять їм тубільці, моряки кинулися до борту. На кораблі почалося безладдя, але ненадовго, бо човни, які спокійно плавали собі навколо крейсера, раптом, мов за помахом чарівної палички, розвернулися й попливли назад до берега, залишивши під боком крейсера одного човника. Помітивши того човника, який таїв у собі смерть, капітан наказав відпихнути його. Та було вже пізно. Біля крейсера спалахнув вогонь — і гримуча ртуть струсонула корабель. Він накренився й поволі став занурюватися у воду. Зчинилася паніка. Моряки нічого не слухали, а рятували своє майно і життя.

В цей час, ухопившись за уламок дошки, до берега підплив молодий хлопець і, впізнавши Крапаса, сказав:

— Поспішайте! В одній з кают крейсера сидить ваш вірний друг капітан Брук, його там за наказом генерал-губернатора замкнув перший офіцер.

— А ти хто будеш?

— Його ад’ютант Док.

Мить — і найбільший човен уже був біля крейсера. Крапас з Доком швидко видерлися нагору. Кількома пострілами розтрощили замок, відчинили двері й побачили капітана Брука біля дзеркала: той голив свою величезну буйну бороду.

— Ти з глузду з’їхав?! — здивувався Крапас. — Твій корабель уже майже на дні!

— Так перед смертю чинить майже кожен чесний англієць, — відповів Брук. — Від своїх я вже нікуди не втечу.

— Дурня! Поки що тікаймо від смерті, а потім розберемося, хто — свої і хто — вороги.

Коли вони опинилися на березі, з води видніли вже тільки чотири щогли. На одній з них усе ще висіло гасло: «Негайно здавайтеся!», а на іншій — прапор і герб: лев, який у пащі тримає острів Лімпопо…

Брук довго мовчав, а тоді попрохав:

— Візьміть мене тимчасово на свій корабель, мені треба якось дістатися до Англії…

— А що ти в тій Англії робитимеш?

— Попрошу рецепт у твоєї матері й відкрию перукарню для лисих.

— Візьміть і мене. — попрохав моряк, який врятував життя своєму капітанові.

— Радо візьму, — відповів капітан родини. — Всі по місцях! — І «Дельфін» повернув на північний захід, себто додому.

— Цим шляхом не можна, — попередив Брук Крапаса.

— Чому?

— Хіба ти не знаєш, що Англія у стані війни?

— 3 ким?

— З німцями. Отож у будь-якому порту тебе затримають, і твій корабель спалять.

Вони все добре обмізкували і повернули трохи вбік, далі від звичного морського шляху. Тільки тепер Крапас осмілився спитати:

— Брук, за що тебе посадили в карцер?

— Бо на мене доніс генерал-губернатор.

— Хтось поскаржився?

— Ні… Адже все місто Бімбамбула бачило, як я тебе іровів у цю затоку. — Виявилося, капітан знав, що він юбить. Крапас замовк, засоромився…

В цей час ходовий вітер напнув усі вітрила «Дельфіна». Суходіл залишився далеко позаду. Назустріч бігли білі хвилі. Тиша. Спокій. Навіть Гава заснула мирно на білій мов сніг щоглі.

Раптом кораблик на щось наразився і дуже нахилився набік, потім на інший і загойдався на хвилях. Ворона прокинулась і каркнула:

— Дванадцять балів, щоб тебе грім побив!

Із кухні з криком вибігла Юле:

— Тонемо! Якесь страхіття пробило ніс корабля!

Крапас не розгубився. Він зразу ж наказав чоловікам задраїти дірку брезентом, складеним учетверо, забити дошками й поставити помпу. Коли рятувальні роботи було закінчено, капітан родини оглянув збитки й сказав:

— Нам треба буде повернутись. З такою дірою далеко не запливемо.

У цю мить з глибини вигулькнув підводний човен. Відчинився люк, із нього вибігло кілька моряків і одразу націлили на «Дельфіна» розмоклу гармату.

— Ховайтеся! — Крапас іще встиг попередити капітана Брука і його вірного матроса Дока, як з того ж люка виліз бородатий морський вовк і дивний, мов з мармуру витесаний, чоловік, який курив велику турецьку сигару.

— Пробачте за маленьку неточність, — сказав морський вовк. — Наші гальма погано змащені. Але я, хлопці, не хотів сказати. Англія тяжко воює, отож ваше місце, шановний містере Нокс, тут, у підводному човні, де на вас чекає окремий гачок для шапки і окрема шухляда для калош.

— Свиня, з німцями воюєш, а моєму кораблеві дно продірявив! — скипів Крапас.

— Так звелів майор королівської розвідки сер Джеймс Бонд, — відповів морський вовк. — Я б сам такого свинства і перед смертю не придумав би.

Великий розвідник осміхнувся, щось буркотнув і огледів Крапаса. Хоч хлопець і сподобався йому, він досить двозначно мовив:

— Ви