Буря в склянці води - Вітаутас Петкявічюс

даремно гніваєтеся, містере Нокс. Ми так повелися тільки тому, що шануємо морські закони. Сирими дровами навіть під час війни ніхто не топить, тож вашим ночвам залишається куди більше шансів до кінця війни бути неушкодженими. Ви навіть можете в цій бухті тихенько ремонтуватися.

— За які послуги? — урвав його балаканину Крапас.

— Умови диктуватиму я, — знову усміхнувся Бонд, — або і ось цей предметик, — він поплескав жерло гармати.

— Гаразд, я згоден, — відповів Крапас і звелів спустити драбину з вірьовок.

У неволі

Коли капітан Накас, син Напаліса, зайняв у підводному човні належне йому місце моряка й добре огледівся, він помітив, що в цій плаваючій залізній клітці, крім нього, потерпає ще двадцять чотири молодих хлопці, якими командує морський лев, капітан II рангу сер Данлоп, і що цього лева водить за ніс якийсь шахрай. Ось і всі його знання. Для нього цього було досить, щоб їсти гречану кашу, запивати її консервованим молоком і складати плани на втечу.

Нарешті той таємничий дядько покликав Накаса у свою маленьку комірчину, запросив сісти між усякими заглушками та колесиками, а потім чемно назвався:

— Мене, як ви знаєте, звуть сером Джеймсом Бондом. Я майор розвідки його королівської величності, отож маю вас, містере Нокс, попередити, що ви порушили військову присягу й перейшли на бік повстанців.

— Це неправда. То ті мирні люди перейшли на мій бік.

— Яким чином?

— Після чергового спектаклю мого брата вони обрали його своїм вождем і поділилися деякими таємницями свого племені.

— Чудово. Ви таємно торгуєте зброєю.

— Я не винен, що нею не можна торгувати відкрито. Але я не торговець, а морський візник. Коли королівський купець Макт Камара в своїх скринях возить кулемети, ви в нього й запитайте. Його папери були в повному порядку.

— Ви потопили крейсер англійської ескадри.

— Ну то й що? Вантажний кораблик, який не має жодної гармати і навіть не підплив до крейсера на відстань вибуху, спустив його на дно. Ви мене переоцінюєте, містере Бонд.

Джеймс довго думав, склавши руки на грудях, і трохи не розпочав подумки партію у більярд, але стримався.

— Втім, містере Нокс, ті ваші маленькі витівки ніщо перед тими великими діяннями, які чекають на нас. Та закон є закон: чому ви досі не назвалися у будь-якому найближчому порту Великобританії?

— Тому що жителі джунглів газет не читають і не передплачують їх для своїх гостей.

— Час придбати радіоапарат.

— Придбаємо, звичайно, якщо ви нас не втопите. За це, на мою думку, теж треба карати. У відкритому морі, під прапором Англії, без попередження?.. Це ж бандитизм.

— Ми трохи не розрахували, — Бонд знову ввімкнув внутрішній голос, але той не хотів із ним розмовляти.

— А чому я повинен усе вирахувати?

— Гаразд, тоді скажіть: що ви так довго робили в гирлі річки?

— Ремонтував корабель… І ходив у глиб острова. Такі речі не караються законом. — Він вийняв кілька самоцвітів, подарованих йому, — Гадаю, король моєю експедицією буде більше задоволений, ніж потопленням корабля Англії?

Джеймс довго усміхався і зважував кожне Накасове слово, але внутрішній голос його обігнав.

— Бонде, — сказав він, — ти надірвешся.

Та великий розвідник вів своєї:

— Вам, містере Нокс, залишилася остання можливість з почестю спокутувати свої помилки.

— Я не буду спокутувати того, чого не робив, тому кажіть, що я повинен виконати? А коли доручення не маєте, то назвіть, кого мені треба боятися?

— Себе, — Бонд довго вивчав капітана далекої плавби доки внутрішній голос його не попередив:

— Джеймсе, зіпсуєш очі.

Тим часом і Крапас знайшов, що відповісти:

— Тільки наші вороги воюють з жаху.

— Вітаю, — великий шпигун підвівся й подав полоненому руку. — Ви витримали серйозний іспит. А тепер до діла: я вас звідси випущу, але з однією умовою. — І Бонд докладно виклав свій надзвичайно хитроумний план, як одним ударом позбутися усіх шпигунів і шпигунчиків, що злетілися у Бімбамбулу. — Ви з таким моїм планом згодні? — під кінець запитав він.

— Цікаво, що б ви відповіли, якби сиділи в такому підводному карцері? —засміявся Крапас.

— Я звик ризикувати.

— Гаразд, ризикну і я, але мене непокоять дві речі: ремонт «Дельфіна» і хто стоятиме поряд зі мною під час операції?

— Я, — відповів Джеймс Бонд.

— І це вся гарантія? — здивувався капітан далекої плавби.

— Це, мій любий, більше ніж гарантія.

«Слово честі шпигунчика — мала втіха, — подумав Накас, — але що вдієш?»

— Я згоден, — відповів він упевнено.

Після такої вельми дружньої угоди старий морський лев капітан Данлоп відвіз Крапаса назад у затоку, одягнув у костюм водолаза, втиснув його в торпедний апарат і випхнув. Довго плив сміливий моряк під водою, довго брів піщаною мілиною, доки опинився в селі Чіка-Чаки. Люди тікали від нього, мов від доісторичного страховиська, жінки затуляли руками обличчя, не дозволяли на нього дивитися дітям, а чоловіки, вхопивши списи, вишикувалися для атаки.

— Ви що, збожеволіли?! — скрикнув Крапас. — Я ж ваш друг!

Та через гуму й грубе скло тубільці почули тільки мимрення.

«Капець, — подумав капітан далекої плавби. — Якщо побіжу, вони з мене решето зроблять, а коли піду вперед, не уникну гострих списів». Він іще раз спробував зняти шолом, але зусилля були даремними.

І в цей час мимо його голови просвистів один спис, другий, третій… Щастя, що смертельна небезпека примушує сміливців