Породжені хтивістю - Ксенія Євчук

Я повільно йду, розтягуючи час. Але я вже біля кабінету фізики. Мені потрібно зайти. Пари закінчились вже майже годину тому. Я як-не-як відкладала час. Мені дивно, бо я вперше заходжу до нього після пар. Я вперше буду із ним один на один в кабінеті.
Ну чому він не Данір?
Я стукаю в двері і чую його голос.
-Заходьте.
Відкриваю і заходжу в кабінет.
Вікна повністю відкриті, Роман Горецький сидить за своїм столом.
Він радісно посміхається, побачивши мене, тому я видавлюю з себе таку ж посмішку.
-Ще раз добрий день, насправді я зараз не готова перездавати двійку.
-Вам не потрібно готуватись, щоб перездати двійку. Ви ж хороша і вправна дівчинка.
Я ледь втримую свою награну посмішку від його огидних слів.
-Я знаю про те, що ви задовільняли пана Норського. Обіцяю, що зі мною вам прийдеться легше.
Моє обличчя сильно кривиться. Я вже не ховаю своє презирство. Що він взагалі верзе?
-Перепрошую, але про що ви?
Він піднімається з місця і йде до мене.
За інстинктами я відступаю на крок назад, але потім зупиняюсь. Я не дозволю йому приперти себе до стінки. Не йому.
-Ви можете не прикидуватись, я знаю про ваш спосіб отримання хороших оцінок.
-Я не розумію вас.
Він ставить обидві руки на мої плечі і видихає мені в обличчя.
Від нього просто тхне перегаром.
-Ви роздягнетесь самі, чи мені вас роздягнути?