Породжені хтивістю - Ксенія Євчук

— Реніль, чому задумалась? — Кейт штовхає мене ліктем у руку. 

— Мені цікаво, чому ми ще ні з ким не зустрічаємось?

 — Навчальний рік тільки почався. 

— Та що з того? Нам обом 17, а ти ще досі незаймана. 

— Якщо ти вже комусь віддала свій перший раз, то це не означає, що ти маєш за це дорікати мені. — вона награно надуває губи і відвертається від мене в іншу сторону.

— Вибач, я просто хочу пригод. 

— Та зачекай ти ще трохи, через три місяці мені 18, пізніше й тобі. Пригоди самі нас знайдуть.

Я зітхаю і втуплююсь в чистий зошит, який чекає, щоб я провела по ньому ручкою. Пара почалася п'ять хвилин тому, а викладача досі немає. Таке трапляється дуже рідко. Викладачі ніколи не запізнюються на пари. Не в нашому коледжі.

Сука нашої групи розмовляє зі своєю подругою, і я прислуховуюсь до їхньої розмови, щоб хоч чимось зайняти себе. Вони завжди обговорюють когось або щось, чого не знає ніхто інший.

— Ти знала, що це новий викладач? Батько мені казав, що він молодий. 

— Сільвіє, ти маєш хлопця, а от я вільна. 

— Та не верзи дурниць. Я за хвилину можу покінчити зі стосунками. — вибухає, закидуючи своє золотаве волосся за спину.

— Та ми навіть не бачили його обличчя. 

— Мати сказала, що він сексуальний. 

— Твій батько чув це? 

— Звичайно, ні. — Сільвія різко пискнула, налякавши мене. Якби вона не була такою свинею, яка обговорює все і вся, я б визнала, що вона дуже вродлива. Сільвія втупилась в двері кабінету. Майже вся група піднялась зі стільців і випрямилась в ту ж мить. Дівчата кліпали завороженими очима. А я досі сиділа на кріслі і навіть не збиралась дивитися, хто там може бути. Кейт помахала мені рукою, закликаючи встати. І я не вставала. Чому це я маю вставати, коли це викладач запізнився на пару? Це неповага до нас...

Хтось зупиняється біля мого крісла і голосно прокашлюється. Я піднімаю на нього очі і вражено відкриваю рот. Це справді був викладач. 

Ох, дідько.

 Він тримає руку в кулаці біля рота і ще раз кашляє. Голосніше. 

— Прошу вас встати.

 Я посміхаюсь. 

— А ти хто? — звичайно, я знаю, хто він. 

— Реніль, підніми свою дупу. — Кейт легко вдаряє мене по плечу і я суплюсь.

— Мені викликати вас до дошки в перший день, щоб ви не поводились як нахаба?

— Ні-іі. — промовляю, надуваючись. Я повільно піднімаюсь і ми опиняємось достатньо близько одне до одного. Я відчуваю запах чоловіка, який пахне корицею. Це смачно. Раніше я ніколи не нюхала корицю, бо в мене не було ніякої цікавості ні до її запаху, ані до смаку. Можливо тепер це зміниться...

Він більший за мене в усіх аспектах. Я закушую губу і стаю обличчям до дошки, відводячи від нього свій повний захоплення погляд.

 — Правильний вибір. — він проходить далі і зупиняється біля парти викладачів. — Мене звати Норський Данір Вестровецький і я ваш новий викладач іноземних мов. 

Одногрупниці захихотіли йому, а я стояла рівно, роздивляючись його обличчя. Темне до брів волосся. Гострі скули. Карі очі. О Боги. Карі очі. Він дивиться на мене. Я швидко сідаю на своє місце, не перериваючи зорового контакту, який ми чомусь знову налаштували.

Данір Норський.

Моя нова пригода.