Кінець Великого Юліуса - Тетяна Григорівна Ситіна

Захаров усе мовчав.

Хлопчик років п'яти показався на алеї. Босий, у сірих штанцях, що трималися на одній підтяжці, він діловито біг підтюпцем, розмахуючи великою консервною банкою на дротяній дужці. Він поспішав у якихось своїх, важливих справах.

— Ей! — ліниво гукнув на нього Горелл. Хлопчик спинився і, не припиняючи свого заняття, втупився очима в Горелла і Захарова.

— Хочеш цукерку? — спитав Горелл і усміхнувся.

— Давай! — зневажливо погодився хлопчак, звернув із стежки і затюпав до Горелла.

Горелл ступнув йому назустріч, а коли вони зблизились, він викинув уперед ногу і носком ноги сильно ударив хлопчика в бік. Загриміла, відкочуючись, банка. Хлопчик не скрикнув. Приголомшений ударом, він лежав на спині, худенькі груди його важко піднімались і опускались, і з кожним віддихом шкіра туго обтягувала реберця.

Горелл оглянувся на Захарова і, не відриваючи погляду від обличчя капітана, зробив крок до хлопчака.

— Назад! — різко сказав Захаров. — Не чіпайте дитини!

Та Горелл раптом втратив усякий інтерес до хлопчака. Він повернувся до нього спиною і з новим виразом вдивлявся в Захарова.

— Тікай! — сказав Захаров хлопчикові. — Чуєш? Швидко!

Без жодного звуку хлопчик перекотився на животик і на колінах і руках відповз убік. Потім насилу звівся на ноги і, притримуючи руками бік, все так само мовчки зашкандибав по стежці і незабаром зник за деревами.

— Отже, ти нічого не знаєш? — усміхнувся Горелл в обличчя Захарову.

Захаров мовчав.

Він зрозумів, що програв бій.

Ось вона, поразка! Сталося те, про що він не думав серйозно. Не смів навіть припустити про поразку!

— Що ж тепер? Як бути далі?

І «купив» же його Горелл старим способом, з метою провокації вдавшись до мерзенного вчинку. На цьому вже «горіли» наші розвідники.

Ні, Захаров нічого не міг з собою зробити! Він не міг допустити, щоб тварина вбила дитину! І виказав себе!

— Тихо, тихо! — пересторожливо сказав Горелл, помітивши, що м'яз на правій щоці Захарова здригнувся.

— Виходить, ти, сволото, хотів обдурити мене! — повторив він і, випроставши праву руку, піймав у долоню ніж, що ковзнув із рукава.

Він заніс руку і метнув короткий, важкий ніж.

Тікаючи, Горелл знав, що за ним стежать помічники Захарова. Але це його не дуже турбувало, він надто часто вислизав од погоні, щоб сумніватись цього разу.

Досадно, що прилад, вибухівка, гроші лишились на квартирі у Юлі. А втім, чорт з ними! Робертс підкине другий. Ні, ні, нічого страшного не трапилось. Звичайно, неприємно, що виникли ускладнення, але все життя Горелла — самі ускладнення, і він звик боротися з ними. Він зробив одну серйозну помилку, погодившись відправитись на футбольний матч з Юлею. Горелл був переконаний, що все почалося з тієї зустрічі з товстуном…» Нічого, все ще можна виправити. Головне зараз — стріпнути з хвоста приятелів цього «нового зв'язкового». Адже коли б не нагодився хлопчисько, Горелл довірився б йому! До того йшлося! Але чому ж все-таки важко розпізнавати в них розвідників?

Удалині за березовим гаєм загудів паровоз. Горелл прискорив ходу. Він не оглядався, він знав, що за ним стежать. Друзі покійного радянського розвідника не знають, що він, Горелл, кілька років тренувався стрибати з поїзда на поїзд. Він може вскочити у поїзд уночі і лишитись живим. У всякому разі вони зараз побачать, як це робиться.

Горелл піднявся на насип. Поїзд наближався. Горелл почекав ще кілька секунд і рвонувся вперед паралельно до руху поїзда. Найвищу швидкість Горелл розвинув якраз у той момент, коли повз нього промчався паровоз, обдавши гарячим диханням, запахами вугілля, нафти і масла…

Ось замелькали підніжки. Горелл повис на одній з них, заносячи тіло вбік, як на трапеції, потім не кваплячись, спокійно підтягнувся, сів, кілька хвилин боровся з задухою, віддихався і ще через кілька хвилин зіскочив перед самою станцією.

Вибравшись на шосе, він зупинив грузовик, що йшов у Москву, ліг у кузов на в'язки моркви і віддихався вже по-справжньому.

З Берестовим за цей час сталися такі події.

Він бачив зустріч Захарова і Горелла.

Кремезний, спокійний, може навіть трохи флегматичний Берестов завжди все робив дуже акуратно. Тому він прийшов на місце спостереження за кілька годин до строку і зумів так замаскуватися, що Горелл, який прийшов за півгодини і обслідував усю ділянку, нічого не помітив.

Коли Горелл почав тікати, Берестов, що керував групою спостереження, відправив людей за ним, а сам кинувся в інший бік, на шосе.

Він знав, що Горелл надто досвідчена людина, щоб пробувати відлежуватись де-небудь у гаю або в дачному лісі, які найближча військова частина може за першим же сигналом прочесати за півгодини густим гребінцем.

Берестов вирішив, що Горелл негайно ж відходитиме в місто по шосе, де багато людей і машин і легше сховатися.

Добравшись до того місця, де шлагбаум перекриває шосе, Берестов підійшов до сторожа біля шлагбаума, показав свій документ і сказав:

— Слухай, голубе, ми з тобою ось як домовимось! Я зараз залізу на той стовп і начебто ремонтуватиму лінію. Тепер так. Як тільки я подам сигнал, ти держиш шлагбаум закритим, поки я не залізу в машину… Зрозумів?..

— Наче зрозумів! — погодився старий.

Берестов порився в комірчині старого, взяв моток проводу, кліщі і поліз на стовп.

З цієї високої позиції йому було видно кожну машину, що під'їздила до шлагбаума. І якраз у ту хвилину, коли він більш-менш укріпився на старих гаках, забитих кимсь у стовп, на нього гукнув міліціонер.

Сподіваючись перехопити на шосе Горелла, Берестов боявся тільки одного — спізнитись. Він розумів, що Горелл намагатиметься випередити його групу. В розпорядженні Берестова не було спеціальних кігтів, якими користуються електротехніки; він ледве тримався на стовпі, щохвилини рискуючи зірватись, і до того ж повинен був