Кінець Великого Юліуса - Тетяна Григорівна Ситіна

— У них вся сім'я така, — відгукнулась інша. — Василь Петрович од горілки згорів, Ганна сім'ю покинула, Федька за крадіжки на фабриці — посадили… Сама Вірка зосталась, та й та в розход пішла.

— А хто в неї сидить?

— Шантрапа якась! Хіба хороша людина з першого разу запівніч залишиться? На добраніч, сусідоньки, ноги самі додому несуть! У мене завтра всі на першу зміну йдуть. А відносно Вірки треба, сусідоньки, завтра дружніше зібратись та поговорити з нею. Не послухає по-доброму, знайдемо іншу управу. У нас діти, нам не личить бруд у домі розводити.

Берестов розумів, що йому без допомоги не справитись. Він вважав, що Горелл навряд чи залишиться ночувати у незнайомому місці. У всякому разі на нього це не схоже… Значить, у першу-ліпшу хвилину він може вийти і піти далі. Вночі, на безлюдних вулицях, освітлених місяцем, стежити за людиною одному важко.

Жінки порозходились. Одна з них стояла і наполегливо й лагідно кликала:

— Васю, Васю, пес обідраний, іди я тобі супку дам, а тоді знову підеш шаландать.

З даху сарайчика сплигнув довгий і плоский чорний кіт із зухвалими зеленими очима. З мурчанням він кинувся до жінки і заходив навколо її ніг, виляючи твердим хвостом, загнутим на кінці, мов у скорпіона.

Берестов уже знав по голосу цю жінку. З її реплік у загальній розмові він дізнався, що її кілька дорослих синів і чоловік працюють на одному заводі. Дочка — лікар, поїхала з чоловіком-льотчиком на Чукотку, і ще росте в сім'ї вихованка-сирота, що зосталась після смерті старих друзів. У розмові вона нікому не суперечила, чужих слів не осуджувала, та коли звертались до неї, твердо висловлювала свою думку.

— Ходімо додому, супку поїмо! — повторила жінка котові, і він, завищавши, першим кинувся до дверей флігеля.

— Матусю! — тихо покликав Берестов.

Жінка спинилася і огляділась.

— Матусю, підійдіть сюди, будьте ласкаві! — тихо повторив Берестов.

Жінка підійшла і з мовчазним, недовірливим здивуванням глянула на Берестова, який ще й досі лежав між колодами.

— Матусю! — сказав Берестов, не підводячи голови. — Близько од вас перебуває одна шкідлива людина. Мені її вистежити треба. Я вам дам папірець з номером телефону, куди треба подзвонити, ви йдіть зараз в автомат і акуратненько скажіть, що Берестов просить прислати людей, Піонерська вулиця, двадцять один. Все, більше нічого не треба, зрозуміють, тільки ви скоріше!

Олівцем він написав на клаптику паперу номер телефону і простяг папірець жінці. Вона взяла його руку разом з папірцем своєю сильною, теплою рукою, не випускаючи пригнулась низько, до самого обличчя, заглянула в очі і, кивнувши, не сказавши й слова, встала і пішла до воріт.

Минуло щось із півгодини.

Нарешті, Берестов помітив, що темрява в кутку воріт ніби згустилась. Берестов підняв руку і ребром монети відбив на колоді умовлений дроб. Тінь ковзнула вздовж паркана і незабаром матеріалізувалась у купі колод поруч з Берестовим.

— У флігелі! — шепнув Берестов, не рухаючись. — Схоже на те, що кімната вікнами на той бік виходить. Співали там, по звуку визначив. Перший поверх. Обов'язково треба на тому боці поставити, може втекти у вікно.

— Зробимо, товаришу капітан! — шепнула тінь. — Вам полковник наказав негайно у відділ їхати. Машина в кінці вулиці стоїть, у дворі будинку № 4. Все буде в порядку!

— Скільки вас прибуло?

— Вистачить! — запевнила тінь. — Оточимо увагою з усіх боків!

— Як Захаров?

— Погано! Ні, товаришу капітан, він од нас більше не втече. Їдьте спокійно!

Віра і її кімната не сподобались Гореллу.

Кімната була стиснута з усіх боків сусідами. Стіни її пропускали голоси. В коридорі весь час возились діти і проходили дорослі. Горелл відчував, що його відвідини привернули увагу всього будинку; він жалкував, що прийшов.

І перш ніж піти, він вирішив пересвідчитись, що за ним не стежать, обійшов двір, заглядаючи в темні кутки, вдивляючись у тіні.

Оглянув купу колод, скинутих коло флігеля.

Навкруги було тихо і безлюдно.

Горелл вийшов за ворота.

Починало світати. Темрява вицвітала в деревах, будинки і предмети ніби слабо світились у півтемряві. Горелл пішов вулицею.

Шкода, що не міг бачити в цей момент капітан Захаров, як його товариші «проводжають» Горелла! Дуже вже здорово цього разу в них виходило.

Шкода, що не бачив полковник Смирнов своїх працівників у цю тривожну, довгу ніч. У нього відлягло б від серця.

Вулиця була безлюдна. Нею йшов тільки Горелл. Для нього зараз було життєво важливим визначити, чи нема за ним переслідувачів. Од цього залежали всі його дальші плани і вчинки, доля справи і, треба прямо сказати, його власне, неоціненне життя.

Кілька разів він спинявся, вдивлявся і прислухався.

Двічі він застосовував безпомилковий спосіб перевірки. Першого разу перестрибнув через паркан і не побіг, а припав очима до щілини в дошках і довго вслухався в дихання безлюдної вулиці.

Ні, він був сам. Ні звуку, ні тіні!

Другого разу він шмигнув у ворота і знову довго вдивлявся і вслухувався.

Таки справді він був однісінький у цей білий глухий ранок.

Він вийшов з воріт і тепер уже пішов рівним кроком втомленої людини, яка з задоволенням повертається додому, на відпочинок.

А по п'ятах за ним ішли люди в огидно вологому від величезного напруження м'язів одязі, готові йти так, якщо буде потрібно, багато годин і днів, поки не замінять товариші або не буде розпорядження вийти ворогові назустріч і назавжди відрізати йому відступ.

Неправильно було б сказати, що Миша Соловйов у ці напружені для його товаришів дні нічого не