П'ятеро поросят - Агата Крісті
Ранок для неї був чудовий, я в цьому не сумнівався. Вона судила про справи досить жорстоко, відверто. Коли вона чогось хотіла, то бачила тільки свою мету. Ми розмовляли на веранді хвилин із п'ять, потім я почув, як сильно стукнули двері бібліотеки. З'явився Еміас. Обличчя у нього було багрове. Він безцеремонно схопив Ельзу за плечі. «Підемо, час позувати. Я хочу зайнятися картиною». — «Дуже добре, — сказала Ельза. — Я тільки схожу нагору, візьму пуловер. Досить прохолодний вітер». І побігла в дім. Я чекав, чи скаже мені що-небудь Еміас, але він тільки зітхнув: «Ох, ці жінки!» Я йому відповів: «Не падай духом, мій друже». Більше жоден із нас не промовив ні слова, поки знову не вийшла Ельза.
Удвох вони спустилися до «саду-батареї». Я зайшов, до будинку. Керолайн стояла в холі. Здавалося, вона навіть не помітила моєї появи. Інколи це з нею траплялося — жінка ніби вирвалася з оточуючого середовища, щоб заглибитися в себе. Потім піднялася нагору, так мене і не помічаючи, як це буває з людиною, захопленою внутрішніми роздумами. Я вважаю, хоч, зрозумійте мене правильно, у мене нема ніякого права стверджувати це, що вона пішла нагору за трунком.
У цей час задзвонив телефон. В деяких будинках ждуть, поки підійде відповісти слуга, але я так часто бував у Олдербері, що вчинив як до деякої міри своя людина. Я підняв трубку і почув голос свого брата Мередіта. Він досить схвильовано пояснив, що раптом виявив нестачу півпляшки цикути. Немає потреби повторювати все, що тепер для всіх зрозуміло. Але новина була досить несподівана, я розгубився. Мередіт усе щось говорив тремтячим голосом, я почув чиїсь кроки на сходах і швидко сказав своєму братові, щоб він негайно прийшов до мене. Сам же подався йому назустріч. Ви, певне, не знаєте топографії нашої місцевості. Мушу вам сказати, що найкоротший шлях від одного маєтку до іншого лежить через маленьку затоку, яку ми долали човном. Я спустився стежкою до маленької пристані, де стояли човни. Щоб потрапити туди, необхідно пройти попід стіною «саду-батареї». Ідучи, я почув розмову між Еміасом і Ельзою. Вони здавалися веселими і безтурботними. Еміас зауважив, що на диво спекотний день (справді, було занадто душно для вересня), а Ельза сказала йому, що там, де вона сиділа, на стінній вежі, дме холодний вітер з моря. «Я зовсім заціпеніла. Може, відпочинемо трохи, любий?» Я почув крик Еміаса: «Нізащо в світі! Стій і потерпи ще трохи. Ти ж міцна дівчина. До того ж справи ідуть прекрасно, повір мені!»
Мередіт наближався з протилежного берега, налягаючи на весла. Він прив'язав човен і став підніматися сходинками. Був дуже блідий і стурбований. «Твоя голова краща, Філіпе, що я повинен робити? Цикута дуже небезпечна». — «Ти впевнений, що вона зникла?» Мередіт завжди був дуже розсіяний, можливо, тому я й не зреагував на все це з належною серйозністю. Він сказав, що цілком переконаний. Попереднього дня пляшка була повна. Я ще перепитав: «І ти не уявляєш, хто міг це зробити?» Він відповів — ні і запитав, що про це думаю я, чи не міг, мовляв, зробити це хтось із слуг. Я сказав, що можливо, але малоймовірно. Адже двері там завжди були замкнені. «Завжди», — сказав він. А потім почав щось базікати про вікно, яке помітив знизу десь відчиненим. Хто б міг туди зайти? «Випадковий злодій?» — запитав я його скептично. «Мені здається, Філіпе, — сказав він, — що тут значно серйозніше щось».
Він допитувався, що я думаю про цей випадок. Я відповів, що коли він упевнений у своїй здогадці, то, мабуть, трунок узяла або Керолайн, щоб отруїти Ельзу, або ж Ельза, щоб позбавитися Керолайн і полегшити своє кохання.
Голос Мередіта затремтів. Він сказав, що мої передбачення абсурдні, мелодраматичні і не можуть бути правильними. «У всякому разі, — сказав я, — трунок зник. Яке твоє пояснення?» Зрозуміло, він не міг пояснити. Він, по суті, думав так само, як і я, але не мав сміливості назвати речі своїми іменами.
Мередіт запитав знову: «Що нам робити?» І я, телепень, йому відповів: «Треба серйозно подумати». Ти, мовляв, повідом усіх про зникнення цикути або відведи Керолайн убік і звинувать її у крадіжці. Якщо переконаєшся, що вона не замішана в цій справі, зроби так і з Ельзою. Мередіт вигукнув: «Така дівчина, як вона?.. Не може бути!»
Мовчки підіймалися стежкою до будинку. Саме обходили «сад-батарею», коли почувся голос Керолайн. Я подумав, що, можливо, вони сперечаються утрьох. Насправді ж вони говорили про Анжелу. Керолайн протестувала: «Це надто жорстоко в ставленні до дівчини». Еміас щось відповів роздратованим тоном. Потім ворота саду відчинились — якраз, коли ми були проти них. Еміас, побачивши нас, здавалося, зніяковів. Вийшла Керолайн. «Доброго дня, Мередіте, — сказала вона. — Ми оце обмірковували питання стосовно відправки Анжели до школи. Я не зовсім упевнена, що це їй так необхідно». — «Не роздмухуй ти цієї справи, — сказав Еміас. — Все буде добре. Одною бідою менше»…
На стежці від будинку з'явилася Ельза. В руках у неї був червоний джемпер. Еміас буркнув до неї. «Ходімо! Я не хочу втрачати часу». Він повернувся до мольберта. Я помітив, що він злегка похитується, і подумав, чи часом не випив чогось. Це було б простимо в його становищі — з усіма неприємностями і тамтешньою суєтою. Еміас промимрив: «Пиво ніби окріп. Чому ми не можемо тримати тут трохи льоду?» Керолайн сказала: «Я надішлю тобі пива з льоху», Еміас кивнув: «Дякую». Затим Керолайн зачинила хвіртку «саду-батареї» і піднялася з нами. Ми влаштувалися на веранді, а вона пішла в будинок. Хвилин за п'ять Анжела прийшла з кількома пляшками пива і склянками. День був надто паркий, і ми дуже зраділи, побачивши пиво. Повз нас пройшла Керолайн. В руках у неї була інша пляшка. Вона сказала, що несе її Еміасові. Мередіт запропонував, свої послуги — віднести пляшку, але Керолайн твердо сказала, що віднесе сама. Я подумав, що вона це робить з ревнощів, тому що не терпить, коли вони там удвох. Ревнощі також змусили її спуститися туди під
