Навчи мене - Дарина Соль, Богдана Малкіна

Марк.

Я дивлюсь на неї і не розумію. Не можу усвідомити значення почутого, поки бездонні зелені очі допитливо очікують на відповідь. Відповідь, якої не існує. 

Чому вона вирішила це промовити? Що змусило Амелію запропонувати таке?! Запитати це. Господи, я точно божеволію, адже вона просто не могла промовити цих слів. Та чим довше дивлюсь на неї, хапаючи повітря ротом, тим більше усвідомлюю, що мені не здалося. Вона справді попросила позбавити її цноти!

– Що? Тобто… як? І… навіщо тобі це? Чому ти просиш про таке? І… чорт, Амеліє, не подумай нічого такого, але мене хвилює лише одне запитання – навіщо?? Навіщо тобі це? Чому? Прошу, просто дай відповідь, – усі мої думки перевертаються із ніг на голову, мій світ руйнується та перебудовується наново, намагаючись скласти картинку докупи та зрозуміти – навіщо вона це промовила?! Я ніколи б… ніколи б не подумав, що прекрасна, тендітна на наївна Амелія здатна таке промовити, адже для мене вона була чимось, на кшталт моєї персональної Богині, до якої я прагну, але ніяк не дотягнусь. Вона завжди була тим самим забороненим плодом про який навіть мріяти не можна! І ось… вона просить мене про те, про що пошкодує! Адже як я можу погодитися? Адже вона робить це від безвиході. І як би сильно я її не кохав, та я хочу, аби вона пригадувала свій перший раз зі щасливою усмішкою, а не як послугу друга!

– Сьогодні я почула, як завідувачка з методисткою обговорювали мене. Вони казали, що я до кінця життя залишуся старою дівою, бо досі не була з чоловіком. Сміялися, називали такими огидними словами. І знаєш… я тепер розумію, що це моє прокляття. Краще б я позбулася невинності до вісімнадцяти, як усі мої однокласниці. І Сніжана в тому числі. Пам'ятаю, як вона хвалилася про свій перший раз нам усім. І вважала себе якоюсь… кращою за інших. Я не хочу бути білою вороною. Мені це набридло! Хочу, щоб вони відчепилися і… хочу стати такою ж, як усі. Нормально триматися поряд із чоловіками. Я знаю, що мені вдасться… – у міру того, як Амелія промовляє ці страшні слова, з її прекрасних очей градом ллються сльози. Спершу поодинокі краплинки скочуються оксамитовою шкірою, але ближче до останніх слів, дівчина просто закриває обличчя руками та заходиться в істериці. І у мене серце обливається кровʼю, від розуміння того, що це не просто слова. Це – крик її душі. Те, що найбільше болить і мучить. Її страхи та комплекси, які тягнуть із самого дитинства. Те, чого я так прагну її позбавити. Проте точно не такими методами! Я не можу зробити цього. Не тому, що Амелія якась не така. Ні, вона однозначно — найпрекрасніша жінка, яку я коли-небудь бачив. Але знаючи наскільки важливою для неї є наявність почуттів, я просто не можу погодитися. Бо знаю, що вона картатиме себе. 

— Амеліє, — взявши її руки у свої, змушую поглянути в очі та відчуваю як у грудях розливається біль від того відчаю, який виплескується із прекрасних зелених очей, — благаю тебе, просто вислухай. Не будуй припущень і не роби квапливих висновків. Просто послухай, а потім скажеш, що ти про все це думаєш, гаразд?

— Ти не згоден, — промовляє ледь чутно і я несвідомо сильніше стискаю її руки, аби дівчина не вирвалась і не втекла. 

— Те, що ти пропонуєш… справа не в тому згоден я, чи ні. Справа в тому, що ти просиш це на емоціях. Зараз у тобі говорять емоції і я розумію тебе, знаю, як легко ухвалюються рішення у відчаї. І майже завжди ці рішення приводять до наслідків, про які пошкодуєш. Ти зненавидиш себе, якщо я це зроблю. Зрозумій, я не залякую тебе. Але ти… ти не така, як інші. Ти особлива. І я знаю, що для тебе це має неабияке значення. Я знаю, що все має відбутися тоді, коли прийде час і твій перший раз має відбутися з людиною, до якої ти маєш почуття.  Це те, що закладе основу для всього подальшого, те, що сформує твоє ставлення до фізичної близькості у подальшому, — чорт забирай, що я верзу? Та якщо я прямо скажу, що не зроблю цього, бо щойно стане відомою правда — вона зненавидить мене, то краще просто зараз встати і піти! 

— Я тебе не приваблюю як жінка, — вона не запитує. Вона констатує це, як доведений факт… і цієї миті з глибин мого серця виривається крик того підлітка, яким я був, коли ми востаннє бачилися. Я не здатен його стримати і щойно слова злітають із моїх губ, я розумію, що шляху назад вже не буде:

— Ти завжди була моїм першим коханням, Амеліє.

Вона розгублено дивиться на мене, мов заклякла. Мов час зупинився і мені навіть здається, що Амелія не дихає та не кліпає. Її руки починають тремтіти, довгі вії повільно підіймаються та опускаються, мов у її очі потрапив пісок. І я бачу, що у неї шок. Ще б пак. Сам шокований тим, що промовив. І шкодую про те, що вона це дізналась таким чином, адже яка в біса різниця, якщо тоді я згаяв свій шанс?

— Це невдалий жарт. Це дуже невдалий жарт, Марку. Якщо ти не згоден — я все розумію. Але… не треба так.

— Я не жартую. Це правда. І саме тому, я не можу цього зробити. Бо ти завжди будеш для мене особливою. І як би не склалися наші життя, але я завжди бажатиму щастя для тебе. Навіть якщо це щастя буде з іншим чоловіком. І навіть, якщо після цього ти мене зненавидиш та припиниш спілкування. Я розумію це. Але… я не хочу, аби це був твій крик відчаю. Не хочу, аби вранці ти прокинулась із усвідомленням того, що жалкуєш про скоєне. 

— Мені потрібен час, аби усвідомити все, — я розумію її почуття. Розумію, що звалився їй на голову зі своїми зізнаннями і ще й тієї миті, коли сама Амелія від відчаю ладна на стіни лізти. Тому розраховуюсь за вечерю та допомагаю їй одягнути пальто, навіть не торкаючись. Я бачу в якому дівчина стані. Я зателефоную завтра. Постараюсь встигнути та приїхати до неї, бодай на хвилин десять, аби нормально поговорити. Але зараз їй потрібен час, аби усвідомити все.