Людина повертається з минулого - Богоміл Райнов
— Свідчення… Наклепи… — пробурмотів Танев.
— Поперекидавши геть усе в кімнаті Медарова, ви заходилися біля небіжчика. Відігнали машину на безлюдну вуличку поблизу від будинку Ілієва. Вулиця Крайня — ви обрали її заздалегідь — досить зручна: обабіч пустища, сліпі стіни складів. Ви покинули тіло на тротуарі. Хай думають, ніби Медаров, перепивши, вмер од сердечного приступу. Повернулися назад і заховали проводки, проведені для замаху, відгвинтили вимикач, взяли пляшку з мастикою і помчали в Банкя, — хотіли перевірити, що лишив Медаров у скриньці.
Танев мовчав. Щоб посилити напруження, я вийняв цигарки, закурив і вів далі:
— В цій другій частині спектаклю ви знову припустилися помилки: ліквідуючи одні сліди, залишили нові. Коли вийдете на сходи, можете побачити, що, відкручуючи і потім знову прикручуючи вимикача, в кількох місцях подряпали стіну. Але ця дурниця блідне перед іншою дурницею. Нічого не знайшовши у скриньці, ви подумали, що Медаров справді передав нотатник Андрєєву. І не помилились. Перш ніж перейти до дії, ви відвідали Ілієва, аби про всяк випадок з'ясувати, чи не викликала смерть Медарова якоїсь небажаної реакції в органів влади. До речі, ваш бузковий парфум просто жахливий. Я відвідав Ілієва невдовзі після вас і мало не задихнувся. І тут, серед цього мотлоху, теж смердить. Коли б ви здогадалися перед зустріччю з Медаровим розлити два флакони цих парфумів, він, певно, вмер би й без електричного струму. Але що було, то було. Отже, після відвідання Ілієва ви впевнилися, що ваш злочин лишився нерозкритий, і зразу ж приступили до здійснення запроектованої дурниці: зробили обшук у квартирі Андрєєва, попередньо виманувши господаря з дому. У своїй манії непогрішності навіть не припускали, що хтось може пов'язати «нещасний випадок» з Медаровим і «крадіжку» в Андрєєва. Знаючи потайність Медарова, ви були певні, що Андрєєв не підозрює, яке значення має для вас річ, залишена йому на збереження. Отже, якщо нотатник буде викрадено, цей обшук, хай Андрєєв навіть поскаржиться в міліцію, сприймуть як звичайну крадіжку. На ваше нещастя, і Андрєєв, і міліція знали, кого цікавить нотатник у коричневій оправі. Нарешті, коли людина щось інсценізує, вона повинна мати принаймні елементарне уявлення про справжню крадіжку, якщо хоче, щоб повірили інсценіровці. Правда, ви все своє життя крали, але то були крадіжки іншого плану. Дрібні злодії, Танев, не порпаються там, де порпалися ви…
— Фантазуєте, — бурмоче Танев. — У вас немає доказів.
— Ви, бачу, зовсім втратили глузд, — зауважив я поблажливо. — В тому, що я розповів вам, доказів утричі більше, аніж потрібно.
— Якби ви мали досить доказів, ви не вели б зі мною цієї розмови. Все це ви говорите для того, щоб я в чомусь прохопився.
— Вам нема чого прохоплюватися. Все, що ви могли б розповісти, мені відомо.
— Я прекрасно знаю, чого ви ждете, — мовив Танев і посміхнувся.
— Ні, не знаєте. Оскільки ваші думки все життя крутилися навколо золота, то й тепер уявляєте, ніби я сиджу тут, аби взнати, де заховані гроші… Гроші знайдуть і без вас, але вони у цій історії важать найменше.
— Не переконуйте мене, що вас найбільше обходить смерть Медарова, якого ви до вчора тримали у в'язниці, — сказав Танев. — Якщо хочете говорити по-діловому, говоріть прямо: я теж ділова людина. Кажіть, чого ви хочете і що можете запропонувати за те, що хочете. Ми порозуміємося. Не треба переконувати мене, що ви сумуєте за Медаровим…
Я підняв пістолет, потім знову поклав його на коліна й тихо промовив:
— І цього разу помилилися, Танев. За образу вас треба було б стукнути цією залізякою по голові, та ви неспроможні образити мене. А щодо Медарова, то я справді і гроша не дам за нього. Хоча коли когось убивають, і цей хтось навіть подібний до вас чи Медарова, мій обов'язок викрити вбивцю. А якщо я зараз розмовляю з вами, то зовсім не для того, щоб примусити вас «прохопитися», де заховано гроші, чи схилити до підкупу, і не для того, щоб покарати вас тільки за смерть Медарова. Ви забули про смерть іншої людини в ніч сьомого вересня, шофера, якого вдома чекали молода дружина й мале дитя і якого ви застрелили. Заради смерті того чоловіка я нагадав вам усі ваші злочини. Хотів примусити вас кілька хвилин тремтіти від страху, потроху вмирати, корчитися від думки, що вас чекає. Це моя скромна помста, яку я чиню від імені іншої людини. А на втіху можу ще й проспівати одну пісеньку.
І, переходячи на «ти», додав:
— Пісню про Катюшу знаєш?
Матове обличчя Танева стало зеленуватим.
— Не знаєш? Нічого, я тобі проспіваю.
І заспівав трохи хриплувато, але, сподіваюсь, не зовсім фальшиво:
Расцветали яблони и груши,
Поплыли туманы над рекой…
Враз Танев схопився, штовхнув на мене стіл і рвучко відчинив двері. А я спокійно співав:
Выходила на берег Катюша…
У дверях став загрозливо напружений міліціонер з автоматом. Танев, озираючись, наче звір у пастці, позадкував, висмикнув щось із кишені й хотів проковтнути, але я тієї ж миті схопив його за руку. І, дивлячись на нього впритул, закінчив:
На высокий берег на крутой.
Потім забрав у нього маленьку ампулу з прозорою рідиною, поклав її собі в кишеню й проказав:
— Е ні, Танев. Так легко не вислизнеш. Такі, як ти, не мають права на смерть без формальностей.
І передав його міліціонерові.
Тепер я вільний. Звичайно, тимчасово. Шкода, що завтра не Новий рік.
Зсунувши капелюх на потилицю, аби було ясно, що в даний момент я позбувся клопотів, вийшов на вулицю. Стара хата неприязно дивилася на мене двома дощаними вікнами. Я повернувся до неї спиною. Дощ трохи перестав. З вершини Лозенського пагорба було видно місто. Маленьке місто нашої юності, увінчане лисим тім'ям Невського,[15] перетворилося на неосяжну рівнину дахів. Там-тут височать білі паралелепіпеди нових висотних будівель. Там-тут на фасадах будинків вимальовуються великі червоні п'ятиконечні зірки. Вдалині димлять заводи. Цілий світ. Мирний людський світ, що розкинувся в полі між гірськими хребтами. Моє місто, як кажуть деякі поети. А чому твоє, а, скажімо, не моє? Гаразд, наше місто, щоб не посваритися. Я ще раз глянув на наше місто й пішов униз.
Отже, сьогодні весілля. Чудовий епілог для похмурого розслідування. Значить, все
