Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

назвою «Морський коник», яка спеціалізувалася на прокаті вітрильних яхт. Але фірма ця мала поганеньку репутацію, казав Піт Пенґеллі, просто місце тусовки для водяних ковбоїв і нариків з Великої Землі. Піт помітив, як Джек сидів у їхньому головному офісі, у той день, коли пригнав туди свій фургон, щоб забрати відремонтований підвісний двигун з майстерні Сперроу, яка була по сусідству з «Морським коником». Лінден сидів за столом, розповідав Піт, і розмовляв з якимось здоровезним, товстим, спітнілим, бородатим вилупком із кучерявим волоссям і золотим ланцюжком на шиї, який, здавалося, там усім заправляв. Тому коли Піт приїхав у майстерню, він одразу ж прямо спитав старого Джейсона Сперроу: що це за місцина, той «Морський коник», ваші сусіди? Виглядає на те, що вони працюють на мафію.

Одного звуть Лінден, іншого — Гарлоу, сказав Піту Джейсон. Лінден з Великої Землі, а Гарлоу — той товстий здоровило з бородою — з Австралії. Ці двоє купили фірму за готівку, сказав Джейсон, і відтоді навіть пальцем об палець не вдарили, лише покурюють сигарети і плавають туди-сюди на яхті на своє задоволення. Лінден, припустімо, ще який-такий мореплавець. А от Гарлоу, отой товстун, не відрізнить власної дупи від стерна. Здебільшого вони сваряться, продовжував Джейсон. Принаймні Гарлоу репетує, як бик недорізаний. Той інший, Лінден, лише усміхається. От тобі і компаньйони, з презирством підсумував Джейсон.

Того дня вони вперше почули про цього Гарлоу. Лінден-і-Гарлоу, партнери і вороги.

Тиждень потому в обідній час сам Гарлоу во плоті з’явився у забігайлівці у Снаґа — та ще й у якій плоті, такого товстюха ви ще не бачили, вісімнадцять стоунів[32], а може, й цілих двадцять. Зайшов він у генделик разом з Джеком Лінденом і сів отамечки в кутку, біля мішені для гри в «дротики», де зазвичай сидить Вільям Чарльз. Його плюгава туша зайняла цілу лавку, а сам він зжер три пироги. Там вони обоє і просиділи аж до закриття, схиливши голови над картою, шепочучи щось, немов парочка чортових піратів. Знаємо-знаємо, чому. Вони замислювали щось лихе.

І тут не встиг ніхто і оком змигнути, як Джамбо Гарлоу вже мертвий. А той Джек Лінден, сучий він син, безслідно щез і навіть ні з ким не попрощався.

Щез так швидко, що зосталися лиш спогади. Щез настільки цілком і повністю, що якби у Снаґа на стіні не висіли газетні вирізки, вони, може б, і повірили, що їхні стежки ніколи не перетиналися; що долина Леньйон ніколи не була відгороджена оранжевою стрічкою, яку охороняли двоє молодих збоченців-полісменів з Камборна; що детективи в штатському ніколи не топталися їхнім селом, починаючи від ранішнього доїння і до сутінків — «цілих три тачи-ли тих штурпаків», казав Піт Пенґеллі — що журналісти з Плімута, і навіть Лондона, частина з яких жінки, а решта цілком могли ними виявитися, ніколи не зліталися сюди, мов бджоли на мед, і не нападали на всіх зі своїми дурними питаннями, починаючи з Рут Третевей і закінчуючи бідним і на розум, і на гроші недотепою Лакі, який тільки те і робив, що цілими днями гуляв зі своєю німецькою вівчаркою, яка була така ж туманувата, як і її господар, от тільки зубів у неї було побільше: «Містере Лак, у що він був тоді одягнений? Про що він говорив? Він ніколи не поводився з вами агресивно?»

— Спочатку ми навіть не могли вкурити, хто з них полі-ціянти, а хто репортери, — любив згадувати Піт під смішки Снаґа. — До репортерів ми зверталися на «ви», а поліцаям казали, шоб не кумарили.

— Хлопче, він тут ні до чого, — бурчав зморщений від старості Вільям Чарльз зі свого місця під мішенню. — Шоб вони шось доказали, то це вже дідька лисого. Нема тіла, нема діла. Це не я придумав, такий закон.

— Вільяме, але ж вони знайшли кров, — втрутився молодший брат Піта Пенґеллі, у якого в атестаті було цілих три найвищих бали.

— До лампочки кров, — відповів Вільям Чарльз. — Крапля крові ше ніколи нічого не доказувала. Якийсь плужара, руки з дупи, порізався, коли голився, і тут прилазять поліцаї і обзивають Джека Ліндена горлорізом. Хай пензлю-ють лісом.

— Якщо він нікого не замочив, то чого тоді злиняв? Чого дав дьору? Ше й серед ночі.

— Хай пензлюють лісом, — повторив Вільям Чарльз, немов прекрасний «амінь».

Але чому він покинув бідолашну Мерилін? На ній лиця не було, вона день і ніч дивилася на дорогу — а раптом з’явиться його мотоцикл? От вона поліціянтам лапшу на вуха вішати не буде. «Знать не знаю, відать не відаю і дайте мені спокій!» Це так на неї схоже.

Перед очима туди-сюди пропливає заплутане плетиво з відголосків і споминів: ось вони вдома після оранки, втомлені, мов побиті, сидять перед мерехтливими екранами телевізорів; ось вони туманними вечорами сидять у Снаґа і попивають третє пиво, втупивши погляд у дощану підлогу. Спадають сутінки, накочується мряка і прилипає до підйомних вікон немов пара, навколо суцільне безвітря. Вітер вщух, ворони затихли. Протягом короткої прогулянки до пабу ніздрі забивають сотні запахів: теплого молока з молочарні, гасових грубок, вугілля, диму з люльки, силосу і морських водоростей з Леньйону. Гелікоптер пронизує небо, пролітаючи до архіпелагу Сіллі. Крізь морський туман долинає ревіння танкера. Бій церковних дзвонів бринить у вухах, немов гонг на боксерському рингу. Усе сприймається окремішньо, усе навколо — це окремий запах, чи звук, чи відрізок споминів. Хрусь! — хтось наступив на гілку і вона тріснула, мов зламана шия.

— Я тобі одне скажу, хлопче, — раптом заговорив Піт Пенґеллі, немов втручаючись у запеклу суперечку, хоча за останні кілька хвилин ніхто і словом не обмовився. — Має бути якась збіса добра причина. У Джека Ліндена, шо б він не робив, завжди був свій резон. Хіба не так?

— Шо-шо, а в морі він умів дати собі раду, — сказав Джейкоб, який, як і його старший брат, рибалив з маленьких човнів біля берегів Портґварри. — Одної суботи він поплив разом з нами, прада, Піт? Не витиснув з себе ні одного чортового слова. Сказав, шо хоче взяти рибу додому. Я запропонував йому її почистити, прада? А він — о, я сам. Взяв ту бісову рибину до рук і чик — шкіра, голова, хвіст, м’ясо. Почистив її краще за тюленя.

— А як під вітрилами ходив? Від Нормандських островів до Фалмута сам-один, у