Барсику, де мій заєць? - Тіна Вітовт

Ліза

Оце так новини. А я то думала, що одна моя персона така особлива та неповторна, сповнена загадок і таємниць, які відкриваються поступово. Не тут то було. Є люди, котрі також мають цікаві здібності, і ці здібності можуть поступово відкриватися, так само як і у мене, а можливо навіть ще краще.

Не така вже я і особлива та неперевершена. Так це дещо підкосило моє самолюбство та гордість, але нічого страшного жити буду. Зрештою непогано, коли інколи спускають з небес, і показують, що ти звичайна дівчина, котрій просто пощастило надбати хороші здібності та вміння. Угу, вміння - їх ще розвивати та розвивати, довгою та тяжкою працею, не покладаючи рук.

Звичайно, це зовсім не скасовує моєї любові до себе. І я розумію, що незважаючи ні на що, все ж таки я особлива, та унікальна у своєму роді. Такої більше не знайти. Якщо я не буду себе любити, то хто тоді полюбить мене? З усіма моїми тарганами не так то вже і просто вжитися. А якщо я особисто не можу зі своїми дивацтвами спокійно себе сприймати, то що вже говорити про всіх людей навколо мене. Тоді не можна вимагати розуміння та любові від когось, це якось дивно було б.

Ми ще деякий час обговорювали перспективи наших тренувань, та складали плани - що за чим. Хоч як мені не хотілося визнавати, але я дещо слабка, щоб розпочати повноцінні тренування. Для початку вирішили розпочати з теорії, вона не завадить. Яр, великодушно запропонував поділитися тими знаннями, котрі мені не були раніше доступні.

Залишок дня пройшов у медитаціях, та поглинанні теоретичних знань, почергово. Чому так? А все через те що я виявилася надто непосидючою ученицею. Надовго не могла сконцентруватися ні на чому одному. Ніколи раніше не помічала за собою такого, та якщо чесно, моїм навчанням так ґрунтовно та заповзято ніхто і не займався. Якби це тактовніше сказати, я була кинута на самоплив у пізнанні магії.

Навідміну від брата, здібності котрого відкрилися у ранньому дитинстві і поступово, до мене все "магічне щастя надбання" впало, як злива у літній сонячний день.

Ніхто і подумати не міг, що у мене буде хоча б частка могутності та магічних надбань, котрі здебільшого переходили від батька до сина. А отже і навчали магії брата, а про мене в цьому плані і не згадували.

Дівчата рідко отримували визначні здібності. І мене більше готували до заміжжя з якимось заможним батьковим партнером, або точніше сином партнера. Мало приділяли уваги розвитку моєї магії. Вчили бути поступливою та слухняною. Ну як моя мати, тихо сидіти в стороні доки чоловік вирішує всі питання, котрі не стосуються господарювання у домі.

Нажаль, а можливо і на моє щастя, у них нічого не вийшло. З моїм бунтівним характером не так то і просто втовкмачити бути безголовою лялькою, яка потрібна тільки для красивого доповнення чоловіка. Як на мене це дикість, середньовіччя якесь.

Як так можна поступати зі своєю дочкою? Роблячи безмовним ягням. Хоча чому я дивуюся, батька влаштовує смиренна дружина, і він не розуміє що може бути по іншому.

Бідні мої педагоги. Спочатку на мене жалілися, але через ті самі жалоби, звільняли педагогів. Адже якщо вони не можуть справитися з дитиною, що з них візьмеш. Та скоро зрозуміли, що так більше ніхто не захоче іти до нас працевлаштовуватися. Навіть враховуючи наш достаток, та запропоновані гонорари.

Потім мені погрожував батько позбавленням поповнення гардеробу, прикрас та косметики. Ага налякав. Та чхати я хотіла на ті ганчірки, брязкальця та всяка мішура, якщо на кону стояла моя особиста свобода.

Бувало ходила у старих речах, інколи порваних, але ні разу не пожалілася, і не попросила нові. А коли вже мене почали помічати у дратті сусіди, та служби опіки почали цікавитися, чому у такого шанованого та багатого службовця дитина недоглянута, батькові прийшлося виправити ситуацію. Відтоді я була завжди одягнена та взута як нова копійка. Підтверджувала статус батьків.

Незнаю, що ще придумали б якби одного разу на уроці від злості, через таке упередження та несправедливість до мене, я проявила свою магію. А зробила це дуже просто. Взяла шандарахнула недолугого вчителя, котрий мене вичитував за новий непослух, а потім благополучно розчинилася в повітрі, тим самим ледь не довела до інфаркту бідолаху.

Тоді я перемістилася вперше, на подвір'я до брата, де він відпрацьовував бойові заклинання. І тільки за щасливим збігом обставин не потрапила під його вогонь.

Після такого феєричного виплеску енергії були змушені зайнятися моїми новими здібностями. А сили росли у геометричній прогресії. Ніякі вже вчителі не справлялися.

І о боги, якийсь мудрий чоловік наштовхнув на думку шукати "якоря", тобто чоловіка. На радість батькові, підходив на цю роль тільки сильніший за мене магічно партнер, а такі зазвичай у високих за стасусом сім'ях водяться. Хоча б у когось мрії збуваються, одним махом.

Турботливий татко розпочав масові оглядини та репетиції сватання, по іншому це неподобство яке творилося не назвеш. Та все було марно, ніхто у нашому місті та його околицях мені не підійшов. Яким же буде здивування батечка, коли я представлю свого лісника. Тричі ха-ха. Ото посміюся я з нього тоді.

Тому-то, коли Барсик сказав про цілковиту покору та послух, у мене це прохання не викликало нічого крім відторгнення та відрази. Як же мені тепер важко йому коритися та слухати його настанови.

Хоча і є позитивні моменти - мені, на диво, подобається його методи навчання. Медитації правда виявилися вкрай нудними, та на сон гонили, але вцілому терпіти можна.

Теорія дещо цікавіше була. Правда прийшлося починати майже з азів. Виявляється у навчанні магії мої педагоги шкутильгали на обидві ноги, і мало чого корисного мене навчили. Я, так би мовити, майже немовля у магічній науці.

Важко ж прийдеться моєму Барсику зі мною. І так він мій Барсик, і ніяк інакше. Дивлячись на його старання біля мене, впевнююся що не за горами той час коли ми будемо більше ніж просто пов'язані магічними путами.