Карибська таємниця - Агата Крісті

— Тихше — вона підходить! — попередила міс Марпл.

Обоє подивилися на Естер Волтерс, яка йшла по стежці готелю в їхньому напрямку.

— Гарна дівчина, — сказав містер Рейфаєл, — але жодної краплі шику. Не знаю навіть, чому це в неї не виходить, адже вдягнена вона елегантно.

Міс Марпл зітхнула. То було зітхання, яке вихоплюється в кожної жінки, хоч би скільки їй було років, коли вона бачить, як інша жінка нехтує можливості, даровані їй природою. Те, чого бракувало Естер, називалося по-різному в різні періоди життя міс Марпл. «Не досить приваблива», «не сексапільна», «без вогника в погляді». Прегарне волосся, рум'янець на щоках, карі очі, струнка фігура, приємна усмішка, але їй бракує чогось такого, що примушувало б кожного чоловіка повертати голову, коли він проминає її на вулиці.

— Їй треба одружитися знову, — сказала міс Марпл, стишивши голос.

— Звичайно, треба. Вона була б доброю дружиною для порядного чоловіка.

Естер Волтерс підійшла до них, і містер Рейфаєл сказав якимсь не дуже природним голосом:

— Нарешті ви тут! Де ви заподілися?

— Таке враження, ніби всі надсилали сьогодні телеграми, — сказала Естер. — Усі хочуть їхати звідси…

— Хочуть їхати звідси? Через убивство?

— Думаю, що так. Бідолашний Тім Кендел глибоко стурбований.

— І не дивно. Не пощастило цьому молодому подружжю, мушу сказати.

— Я знаю. Вони, певно, залізли в борги, щоб купити такий великий готель. Вони мріяли про успіх і задля цього тяжко працювали.

— Вони добре трудилися, — погодився містер Рейфаєл. — Тім дуже здібний і дуже працьовитий хлопець. А вона мила дівчина — і приваблива теж. Вони обоє працювали, як негри, хоч тут це порівняння й не годиться, бо тут негри зовсім не прагнуть надриватися на роботі, наскільки я міг бачити. Я бачив, наприклад, як один чорний лобуряка видерся на кокосову пальму, щоб добути собі сніданок, а тоді завалився спати на всю решту дня. Приємне життя.

Він додав:

— Ми тут обговорюємо вбивство.

Естер Волтерс здавалася здивованою. Вона обернула голову до міс Марпл.

— Я помилився щодо неї, — сказав містер Рейфаєл із притаманною йому прямотою. — Мені здавалося, від цих старушенцій нема ніякої користі — лише плетуть і правлять теревені. Але ця має трохи олії в голові. Вона, схоже, вміє користуватися своїми очима та вухами.

Естер Волтерс подивилася на міс Марпл вибачливим поглядом, але міс Марпл не образилася.

— Це мав бути комплімент, — пояснила їй Естер.

— Я зрозуміла, — сказала міс Марпл. — І я також розумію, що містерові Рейфаєлу все дозволено чи, принаймні, він думає, що йому все дозволено.

— Мені все дозволено? Як вас розуміти?

— Що вам дозволено бути брутальним, коли вам хочеться бути брутальним.

— Хіба я був брутальним? — здивовано запитав містер Рейфаєл. — Пробачте, якщо я образив вас.

— Ви мене не образили, — сказала міс Марпл. — Для вас я роблю скидку.

— Ну, гаразд, не гнівайтеся. Естер, принесіть стілець і поставте його тут. Ви можете бути потрібні.

Естер піднялася на терасу бунгало й принесла звідти легке плетене крісло.

— Що ж, продовжмо нашу нараду, — сказав містер Рейфаєл. — Ми почали зі старого Полґрейва, небіжчика, та його нескінченних історій.

— О, з ним було нелегко, — зітхнула Естер. — Зазвичай я намагалася втекти від нього завжди, коли могла.

— Міс Марпл була терплячішою, — сказав містер Рейфаєл. — Скажіть мені, Естер, він коли-небудь розповідав вам історію про вбивцю?

— О, так, — сказала Естер. — Кілька разів.

— Якою вона була? Послухаймо, у якому варіанті пам'ятаєте її ви.

— Ну… — почала Естер і замовкла, міркуючи. — Проблема в тому, — сказала вона тоном вибачення, — що я слухала його не дуже уважно. Як й у випадку з тією жахливою історією про полювання на лева в Родезії, я призвичаїлася майже не слухати його.

— То розкажіть нам те, що вам запам'яталося.

— Здається, це почалося від якоїсь газетної статті про вбивство. Майор Полґрейв сказав, що він пережив досвід, який мала далеко не кожна людина. Він фактично зустрівся з убивцею віч-на-віч.

— Зустрівся? — вигукнув містер Рейфаєл. — Він справді застосував слово «зустрівся»?

Естер здавалася спантеличеною.

— Я думаю, так. — Потім додала із сумнівом у голосі: — А може, він сказав: «Я можу показати вам убивцю».

— То як він усе-таки сказав? Тут є істотна різниця.

— Я не можу сказати точно… Здається, він сказав, що може показати мені чиюсь фотографію.

— Оце вже краще.

— А потім він дуже багато говорив про Лукрецію Борджіа.

— До дідька Лукрецію Борджіа. Ми знаємо про неї все.

— Він говорив про отруйників і про те, що Лукреція була гарна й мала прекрасне руде волосся. Він сказав, що у світі існувало набагато більше жінок-отруйниць, аніж ми про це знаємо.

— Боюся, так воно і є, — підтвердила міс Марпл.

— І він говорив про те, що отрута — зброя жінок.

— Тут, схоже, він відхилився від тієї теми, що нас цікавить, — сказав містер Рейфаєл.

— Нічого дивного, він завжди відхилявся від теми, коли розповідав свої історії. І тоді я переставала слухати й лише вряди-годи перепитувала для годиться: «Так?» або «Справді?», або «Не може бути!»

— Що ви пам'ятаєте про фотографію, яку він збирався вам показати?

— Нічого не пам'ятаю. Можливо, то був знімок, який він бачив у газеті…

— Він показав вам те фото чи не показав?

— Фото? Ні, не показав. — Вона похитала головою. — Я цілком переконана, що не показав. Він сказав, що то була гарна жінка й ви ніколи б не подумали, що вона вбивця, якби подивилися на неї.

— На неї?

— Ось бачите! — вигукнула міс Марпл. — Це все так заплутує.

— Він говорив про жінку? — запитав містер Рейфаєл.

— О, так.

— Фотографія була фотографією жінки?

— Так.

— Не може бути!

— Але він так сказав, — наполягала Естер. — Він сказав: «Вона тут, на цьому острові. Я покажу її вам, а тоді розповім вам усю історію».

Містер Рейфаєл вилаявся. Він не пом'якшував слів, викладаючи все, що думає про покійного майора Полґрейва.

— Існує ймовірність, — закінчив він свою тираду, — що він не сказав жодного правдивого слова!

— Це стає цікавим, — промурмотіла міс Марпл.

— То ось до чого ми прийшли, — сказав містер Рейфаєл. — Старий бовдур починав свої розповіді з мисливських історій. Полювання на диких кабанів зі списом, стрілянина по тиграх і слонах, чудесний порятунок від розлюченого лева. Одна або дві з них, можливо, відповідали дійсності. Інші були чистою вигадкою, а якісь відбувалися з кимось іншим. Потім він перейшов на тему вбивства і став розповідати історію за історією, так, ніби вони відбувалися з