Немезида - Агата Крісті

— Можливо.

— Тут є й інші люди, які цікавляться парками.

— Або вдають, ніби вони ними цікавляться.

— Он як, — сказав професор Вонстед. — То й ви це помітили.

Він провадив:

— Тож моя роль, принаймні на початку, була в тому, щоб наглядати за вами, стежити за тим, що ви робите, бути напохваті у випадку, якщо виникне потреба — я можу сказати це напрямки — в брудній роботі будь-якого різновиду. Але нині обставини трохи змінилися. Ви повинні вирішити, чи я ваш ворог, чи ваш союзник.

— Можливо, ви маєте слушність, — сказала міс Марпл. — Ви висловилися дуже ясно, але не дали мені жодної інформації про себе, на підставі якої я могла б робити висновки. Припускаю, ви були другом покійного містера Рейфаєла.

— Ні, — сказав професор Вонстед, — я не був другом містера Рейфаєла. Я зустрічався з ним лише один раз або двічі. Одного разу це трапилося в комітеті нагляду за якоюсь лікарнею, а другого — на якихось інших зборах громадського характеру. Я знав, хто він такий. Гадаю, що й він мав певні відомості про мене. Якби я вам сказав, міс Марпл, що я особа, досить відома в галузі свого фаху, то ви, певно, оцінили б мене як людину самозакохану й пихату.

— Ви помиляєтеся, — відповіла міс Марпл. — Якби ви так сказали про себе, я повірила б вам. Схоже, ви працюєте в галузі медицини.

— Справді так. Ви спостережливі, міс Марпл. Атож, ви дуже спостережливі. Я маю науковий ступінь у галузі медицини, але в мене також є і фах вужчого характеру. Я судово-медичний експерт і психолог. Не маю при собі свого диплома, і вам, певно, доведеться повірити мені на слово, хоч я міг би показати адресовані мені листи й навіть офіційні документи, які могли б вас переконати. Моя фахова діяльність здебільшого пов’язана з медичним судочинством. Якщо висловити це простою, буденною мовою, то я досліджую різні аспекти кримінального мозку. Цим дослідженням я присвятив чимало років. Я написав кілька книжок на цю тему; одні з них спричинили бурхливі дискусії, інші здобули чимало прихильників для моїх ідей. Сьогодні я вже не працюю з такою активністю в галузі практичних досліджень, переважно пишу, розвиваючи свої колишні думки, але вряди-годи мені щастить натрапити на щось, дуже для мене цікаве.

На речі, які мені хочеться дослідити дуже ретельно. Але, боюся, вам нудно мене слухати.

— Аж ніяк, — сказала міс Марпл. — У мене навіть виникла надія, коли я почула те, що ви мені розповіли, чи не зможете ви пояснити мені деякі речі, що їх містер Рейфаєл не визнав за потрібне мені розтлумачити. Він доручив мені одну справу, але не надав жодної корисної інформації про те, над чим я маю працювати. Він лише наполягав, щоб я прийняла його пропозицію, проте залишив мене в абсолютній темряві. Мені здалося, він учинив украй по-дурному, поставивши мене в такі умови.

— А проте ви прийняли його пропозицію?

— Я її прийняла. І не стану від вас приховувати, що він підкріпив її юридично оформленою обіцянкою значної фінансової винагороди.

— А гроші означають для вас так багато?

Міс Марпл трохи помовчала, а тоді сказала повільно:

— Ви можете мені не повірити, але я відповім, що не так багато.

— Я не здивований. Але вас охопила велика цікавість. Саме це ви хотіли мені сказати.

— Так. Мене опанувала цікавість. Я не дуже добре знала містера Рейфаєла, наше знайомство було випадковим і тривало лише короткий період часу — протягом кількох тижнів, власне — у Вест-Індії. Я бачу, вам про це відомо, більш або менш.

— Я знаю, що ви з містером Рейфаєлом зустрілися саме там, і саме там — я сказав би — ви з ним співпрацювали.

Міс Марпл подивилася на нього з певним сумнівом у погляді.

— Він вам так сказав? — промовила вона, хитаючи головою.

— Атож, він мені так сказав. Він сказав, що у вас чудовий нюх на кримінальні злочини.

Міс Марпл підняла брови, подивившись на нього.

— І ви, мабуть, йому не повірили, — сказала вона. — Його слова здивували вас.

— Я не часто дозволяю собі дивуватися з того, що відбувається, — сказав професор Вонстед. — Містер Рейфаєл був чоловік із гострим і проникливим розумом, він добре розумів людей. Він вважав, що й ви добре розумієте людей.

— Я б не сказала про себе, що я добре розуміюся на людях, — заперечила міс Марпл. — Просто деякі люди здаються мені схожими на інших людей, що їх я знала, а тому я також припускаю, що й діятимуть вони у схожий спосіб. Якщо ви думаєте, ніби я знаю, чому я тут і що мені треба робити, то ви помиляєтеся.

— Унаслідок радше нещасливого випадку, аніж попередньої домовленості, — мовив професор Вонстед, — ми з вами перебуваємо тепер у місці, надзвичайно зручному для обговорення певних питань. Схоже, за нами ніхто не стежить, нас не так легко підслухати, поблизу немає ані вікон, ані дверей і немає також балкону чи вікна над нами. Отже, ми можемо поговорити.

— Я рада такій нагоді, — сказала міс Марпл. — Я хотіла б знову наголосити на тому факті, що не маю аніякісінького уявлення ані про те, що я тут роблю, ані про те, що повинна робити. Я не знаю, чому містер Рейфаєл захотів, щоб усе було так.

— Я здогадуюся, чому він так захотів. Він хотів, щоб ви ознайомилися з певними фактами та подіями, не перебуваючи під впливом чиїхось розповідей про це.

— Тож і ви нічого мені не скажете? — досить роздратовано кинула міс Марпл. — Але ж мають бути якісь межі?

— Так, — сказав професор Вонстед. Він несподівано усміхнувся. — Я з вами згоден. Ми повинні з вами дещо прояснити. Я розповім вам про деякі факти, і, можливо, вони допоможуть вам щось зрозуміти краще. У свою чергу, ви розповісте мені про ті факти, які відомі вам.

— Боюся, мені невідомі факти, — сказала міс Марпл. — Хіба що якісь окремі здогади, але здогади — ще не факти.

— Отже… — почав професор Вонстед і зробив паузу.

— Заради Бога, розкажіть мені бодай що-небудь! — вигукнула міс Марпл.

РОЗДІЛ ДВАНАДЦЯТИЙ

НАРАДА

— Я не стану розповідати вам надто багато. Поясню тільки, як я виявився причетним до цієї справи. Вряди-годи я виконую обов’язки конфіденційного радника при міністерстві внутрішніх справ. Я також перебуваю в