Капітан далекого плавання - Теодор Костянтин

Останні слова Ольсон вимовив із незбагненним сумом і, зітхнувши, почав шукати в кишенях цигарки.

— Може, хочете румунську сигарету? — запропонував Раду.

— Дякую.

Запаливши цигарку, оповідач задивився у вікно, наче замріявся про щось дуже далеке.

— А тепер, у цьому житті, вас не тягне вчинити якийсь злочин?

— Ні, навпаки. Відколи мені стало відомо, що в іншому житті я був убивцею, стараюсь не чинити нічого незаконного. Я вам не сказав, які наслідки мало моє відкриття. Переглядаю альбом — і мені здається, наче я колись уже бачив ту вулицю чи те місто. В мене виникає негайна потреба туди їхати. Моя єдина мета в житті знайти місця попереднього мого проживання, ось тому й подорожую майже сім років.

—І багато вже таких місць знайшли? — спитав Раду.

— Поки що чотири. Але, здається, я вам уже набрид.

— Навпаки, те, що ви розповіли, — захоплююче.

— Дуже приємно. Сподіваюся, не відмовитесь випити зі мною по чарці коньяку. Це буде нагода познайомити вас з Маллою. Такого чудового коньяку ви ніде не вип'єте, скільки б не подорожували.

— Не хочеться турбувати пані, може, вона відпочиває,— спробував відмовитись Раду.

— Хто? Малла? Ніколи в світі. Вона вночі не спить, як люди, не те що вдень. Заходьте.

Раду зайшов слідом за ним у купе.

— Прошу, знайомтесь, — запропонував Ольсон. — Це — Малла. А ви — пан…

— Баділа, — підказав Раду.

— Ваше прізвище важке для вимови.

— Еге, важче, ніж ваше, — відповів Раду й звернувся до жінки по-французьки: — Ваш чоловік наполегливий. Якщо моя присутність вам неприємна, то…

— Ой пане, ви щось наплутали, — заперечила Малла вишуканою французькою мовою. — Я йому зовсім не дружина, а коханка. Так, Йогане?

— Ти жахлива, Малло, наче всім людям треба знати про наші стосунки.

— Я не хочу, щоб люди мене вважали кращою, ніж я є насправді.

— Дорога моя, дай нам краще по чарочці коньяку.

— Охоче. Сідайте. Сподіваюсь, пане, вам сподобається наш коньяк.

Раду уважно стежив, як вона розливала напій у три пластмасові чарки.

— Це вам, пане, — піднесла йому.

Раду взяв і зразу ж передав чарку Ольсону. Те, що Малла лила всім з однієї пляшки, нічого не значило, могла непомітно вкинути невеличкий кристалик отрути.

Ольсон проголосив тост:

— За здоров'я пані! За дружбу!

— Вам сподобався коньяк? — спитала Малла, граючи очима.

— Не знаходжу слів, пані, щоб його достатньо похвалити, — відповів Раду.

— Чув, Йогане? А ти не хотів купувати.

— Не хотів, бо він крадений.

— А я люблю все крадене, — засміялась Малла. — Надто нудно робити тільки дозволене законом. Я в своєму житті вчинила стільки забороненого!.. Провозила контрабанду і дуже розважалась, обдурюючи митників. Доводилось і красти. В цій справі я розробила власну систему й тягла все, що хотіла, з-під самого носа охоронників. Сподіваюся, ви не образитесь. Така я вже є, нічого не зробите.

— Кохана, просто гидко тебе слухати. Облиш. Чи ти хочеш, щоб тебе мучили кошмари? Хочеш пережити мої муки, мої страждання?

— Дорогий мій, може, природа пожартувала зі мною так само, як і з тобою, але для того, щоб вчинити злочин, я не шукатиму якогось іншого, давнього життя. Якщо мені схочеться когось убити, то я вб'ю тебе.

— Чому саме мене?

— Дурненький, бо я тебе кохаю. Це найповажніша причина. А крім того, на мене впало б підозріння. Я спробувала б смак страху і небезпеки бути викритою.

— Облиш, Малло, це огидно. Маєш щастя, що я все це сприймаю за жарти.

— Коли я вирішу тебе знищити, то зроблю те мовчки, тобі не доповідатиму. Але, мабуть, я тебе не вб'ю.

— Чому ж, кохана? Коли якогось дня ти не зможеш опиратись спокусі відчути смак убивства, то вибирай за жертву мене. Ти ж знаєш, що всяке твоє бажання для мене закон.

— Які ти дурниці верзеш інколи, — скривилась Малла. Потім до Раду: — Мабуть, ви мене вважаєте бридкою, пане. Така вже я. Люблю життя з небезпеками. Якби мій батько, власник риболовних суден, не розорився, ми б жили в Америці. Я стала б там першою жінкою-бандиткою і затьмарила б славу знаменитих гангстерів. Жаль, батько розорився, а то при його багатстві я жила б, як сама хотіла.

— Ходімо краще до вагона-ресторану та щось перекусимо.

Раду мовчки погодився.

У вагоні-ресторані він сів навпроти Малли, а Ольсон зайняв місце збоку.

— Пане Баділа, ми не знаємо ваших смаків, бо ні разу не були в Румунії, отже, ви самі замовляйте.

Малла замовила для себе й для свого коханця яєчню з салом, масло, мармелад і каву. Раду попросив варених яєць, шинку і теж каву. За мить усе було подано на стіл.

— Милий, хто це нам казав, що Румунія чудова країна?

— Не пам'ятаю. Здається, лорд Вільмот.

— Так, мабуть, лорд. Здається, він колись був у Румунії. Сподіваюся, колись лорд переконає Йогана, і ми теж відвідаємо Румунію.

«Може, ви туди й заїдете, та чи вдасться вам звідтіль вибратись», — посміхнувся в душі Раду, а вголос мовив:

— Якщо ви колись вирішите відвідати мою вітчизну, то не пожалкуєте.

— Милий, ти не вважаєш, що між румунами й італійцями є багато спільного?

— Звісно, якщо румуни схожі на нашого приятеля, — відповів Ольсон, мацаючи по кишенях. — Біс забирай! Здається, забув цигарки в купе. Малло, в тебе не знайдеться цигарки?

Та заглянула в сумку:

— Я теж забула.