Шовкопряд - Джоан Роулінг

— Ну що, вже торт?

Страйк ніколи не хотів мати дітей (на великий розпач Люсі) й ледве знав своїх племінників, яких рідко бачив. Найстарший і найменший слідом за матір’ю пішли виносити торт; середній, однак, підійшов просто до Страйка і простягнув саморобну листівку.

— Це ти,— повідомив Джек, показуючи на малюнок,— як тобі давали медаль.

— А в тебе є медаль? — спитала Ніна, усміхаючись і розширюючи очі.

— Дякую, Джеку,— сказав Страйк.

— Я хочу бути солдатом,— заявив Джек.

— Це ти винний, Корме,— мовив Грег, і Страйк не міг не відзначити ворожості в його тоні.— Купуєш йому ті іграшки, про пістолет свій розказуєш.

— Про два пістолети,— виправив батька Джек.— У тебе було два пістолети,— нагадав він Страйкові.— Але їх довелося повернути.

— Добра пам’ять,— відповів йому на це Страйк.— Ти далеко підеш.

З’явилася Люсі з власноруч випеченим тортом, прикрашеним тридцятьма шістьма свічками і сотнями глазурованих драже. Грег вимкнув світло, всі почали співати, а Страйк відчув майже непереборне бажання утекти. Щойно вдасться вийти з кімнати, сказав він собі, викличу таксі; а поки що йому довелося усміхатися і задмухувати свічки, уникаючи погляду Маргарити, яка зі страшнуватою нестриманістю пожирала його очима з крісла. То була не його провина, що близькі та друзі з найкращими намірами прагнули зробити з нього життєву опору для покинутих жінок.

Страйк викликав таксі з ванної на першому поверсі й за півгодини з відповідним виразом жалю повідомив, що їм з Ніною час їхати: завтра треба рано вставати.

У тісному й гамірному коридорі, потому як Страйк уникнув поцілунку в губи від Маргарити, поки племінники казилися через вечірню дозу цукру, а Грег з дуже офіційним виглядом допомагав Ніні надягнути пальто, Нік прошепотів до Страйка:

— Тобі ж наче не подобалися маленькі жінки.

— Так і є,— тихо відповів Страйк.— Вона просто дещо поцупила для мене.

— Так? Ну тоді хай на знак подяки буде згори,— заявив Нік.— Бо ти її розчавиш як комашку.

16

...let not our supper be raw, for you shall have blood enough, your belly full.

Thomas Dekker and Thomas Middleton, The Honest Whore[21]

Наступного ранку Страйк одразу зрозумів, що прокинувся не у своєму ліжку. Воно було надто зручне, з надто м’якими простирадлами; світло сочилося з іншого боку, а дріботіння дощу по шибці притишували штори. Він сів, мружачись, оглянув Нінину спальню, яку вчора при світлі лампи майже не роздивився, помітив відображення власного оголеного торса у дзеркалі навпроти — густе чорне волосся на грудях чітко вирізнялося на тлі блакитної стіни за його спиною.

Ніни не було, але Страйк відчував запах кави. Як він і очікував, у ліжку вона виявилася енергійною і сповненою ентузіазму, тож легка меланхолія, яка переслідувала його після святкувань власних днів народження, швидко розвіялася. Але тепер він думав про те, як би піти чимшвидше. Якщо затримається, це може заронити надії, які Страйк не був готовий справдити.

Його протез стояв під стіною біля ліжка. Страйк тільки почав злазити з ліжка і потягнувся по нього, як довелося повернутися під ковдру, бо двері спальні відчинилися, і зайшла Ніна, одягнена і з мокрим волоссям; під пахвою вона мала газети, в одній руці тримала дві чашки кави, у другій — таріль з круасанами.

— Я оце вийшла,— видихнула вона.— Боже, як там холодно. Помацай мій ніс, він крижаний.

— Це було необов’язково,— сказав Страйк, указуючи на круасани.

— Та я вмираю з голоду, а тут неподалік є чудова пекарня. Тільки глянь на це — «Ньюс оф зе ворлд», великий ексклюзив від Дома!

Фото зганьбленого пера, чиї таємні рахунки відкрив Калпеперу Страйк, красувалося посередині першої сторінки, з трьох боків оточене портретами двох його коханок і копіями документів про Кайманові острови, які Страйк добув у його секретарки. «Пера приперто до стінки» — кричав заголовок. Страйк узяв у Ніни газету й побіжно проглянув статтю. Калпепер не порушив обіцянки: про зраджену секретарку не було ані слова.

Ніна сиділа поруч зі Страйком на ліжку і теж читала, видаючи напівзацікавлені коментарі: «О Боже, та хто ж спокусився, ти глянь на нього» і «Ой, яка бридота».

— Калпеперу з цього жодних проблем не буде,— сказав Страйк, згортаючи газету, коли обоє дочитали. Його увагу привернула дата на передовиці: двадцять перше листопада. То був день народження його колишньої нареченої.

Під сонячним сплетінням згустився і шарпнув біль, несподівано наринули яскраві непрохані спогади... рік тому, майже в цей самий час, він прокинувся поруч з Шарлоттою на Голланд-Парк-авеню. Страйк згадав її довге чорне волосся, великі горіхово-зелені очі, тіло — такого він більше не побачить, не отримає дозволу торкнутися... Того ранку вони були щасливі: ліжко було ніби рятувальний пліт у буремному морі ненастанних складнощів їхніх стосунків. Страйк подарував Шарлотті браслет, на придбання якого довелося взяти (хоча вона про те не знала) кредит під шалені відсотки... а за два дні на його власний день народження Шарлотта подарувала йому італійський костюм, і вони пішли на вечерю й нарешті призначили дату, коли одружаться — за шістнадцять років після першої зустрічі...

Але призначення дати позначило нову, жахливу фазу в їхніх стосунках, ніби порушило хистку напругу, в якій вони звикли існувати. Шарлотта поводилася чимдалі хаотичніше, примхливіше. Скандали, сцени, побита порцеляна, звинувачення Страйка в невірності (хоча то вона, як він тепер вважав, таємно зустрічалася з чоловіком, з яким нині заручилася)... майже чотири місяці вони воювали, і нарешті останній огидний спалах обвинувачень і гніву завершив усе назавжди.

Шурхіт бавовни: Страйк роззирнувся, майже здивувавшись, що перебуває в Ніниній спальні. Ніна саме зібралася зняти кофту, щоб повернутися до нього в ліжко.

— Я не зможу лишитися,— повідомив він, знову потягнувшись по протез.

— Чому це? — спитала вона, схрещеними руками і досі тримаючи край кофти.— Та ну! Неділя ж!

— Мені треба працювати,— збрехав Страйк.— У неділю теж доводиться розслідувати.

— А,— озвалася вона ніби й буденним тоном, але з нещасним виглядом.

Страйк випив каву, ведучи бадьору, але безсторонню розмову. Ніна дивилася, як він пристібає протез і прямує до ванної кімнати, а коли він повернувся, щоб одягнутися, вона зіщулилася у кріслі, жуючи круасан з дещо засмученим виразом