Шовкопряд - Джоан Роулінг

Хай як йому кортіло знову вийти на свіже, чисте, промите дощем повітря, Страйк повільно, обережно, боячись упасти, спустився понівеченими сходами, щоб надворі дочекатися поліції.

17

Best while you have it use your breath, There is no drinking after death.

John Fletcher, The Bloody Brother[22]

Страйк уже не вперше потрапляв до Скотланд-Ярду на запрошення лондонської поліції. Попередня розмова теж стосувалася трупа; тепер, коли детектив уже довгенько чекав у кімнаті для допитів і після кількох годин вимушеної бездіяльності коліно вже не так боліло, йому також пригадалося, що й у ніч, яка передувала минулому візиту до поліції, він теж мав секс.

Страйк був сам у кімнаті завбільшки з шафу для канцелярського приладдя в якомусь офісі, і його думки, мов мухи, раз у раз поверталися до гнилого й ганебного видовища, побаченого в майстерні художника. Той жах ніяк не полишав його. За свою кар’єру Страйк бачив тіла, покладені так, щоб здавалося, ніби мало місце самогубство або нещасний випадок; оглядав трупи, оброблені так, щоб приховати сліди жорстокості, якій вони піддалися перед смертю; він бачив чоловіків, жінок і дітей — понівечених, з відірваними кінцівками; але побачене в будинку номер 179 на Тальгарт-роуд стало чимось цілком новим. Те, що там скоїли, аж сочилося оргіастичною злобою: ретельно прораховані, зухвалі садистські хвастощі. Найстрашнішим було намагатися збагнути порядок — коли його облили кислотою, коли вительбушили? Чи були то тортури? Був Квайн живий чи мертвий, коли вбивця розкладав навколо нього декорації?

Під склепінням зали, де лежало Квайнове тіло, нині, понад сумнів, юрмилися люди в захисних костюмах, збираючи докази для експертизи. Страйк жалкував, що не може бути там разом з ними. Ненависною була бездіяльність після такої знахідки. Професійне розчарування пекло йому. Щойно прибула поліція, як його відсторонили, применшили до ролі звичайного дурника, який випадково набрів на сцену злочину («сцена», раптом спало Страйкові на думку, була дуже слушним словом: тіло зв’язане і покладене під проміння з того вікна, ніби в церкві... ніби офіра якимсь демонічним силам... сім тарілок, сім обідніх наборів...)

Матове скло в кімнаті для допитів не давало роздивитися нічого, крім кольору неба — тепер уже чорного. Страйк уже давно сидів у цьому крихітному приміщенні, а поліція ще не закінчила слухати його свідчення. Важко було сказати, наскільки цей подовжений допит завдячує справжній підозрі, а наскільки — простій ворожості. Так, людину, яка виявила жертву вбивства, слід ретельно допитати, бо часто такий свідок знає більше, ніж хоче сказати, подеколи — знає все. Однак своїм розслідуванням справи Лули Лендрі Страйк, можна сказати, принизив лондонську поліцію, яка впевнено оголосила смерть моделі самогубством. На думку Страйка, йому зовсім не ввижалося, що коротко стрижена поліціянтка, яка щойно вийшла з кімнати, хотіла, щоб він попітнів. Також навряд чи була аж така потреба в тому, щоб стільки її колег зазирнуло поглянути на нього; одні просто дивилися, інші відпускали коментарі.

Якщо поліціянти думали, що створюють йому незручності, вони помилялися. Страйкові не було куди йти, а у відділку його непогано погодували. Якби ще й покурити дали, було б зовсім затишно. Жінка, яка минулу годину вела його допит, сказала, що Страйк може в супроводі офіцера вийти під дощ і покурити там, але за інерцією та з цікавості він лишався на місці. Поруч у пакеті стояло подароване на день народження віскі. Страйк подумав, що коли його ще трохи тут протримають, він відкоркує пляшку. Йому якраз лишили пластянку з водою.

Двері за його спиною зашурхотіли, проїхавшись щільним сірим ковроліном.

— Містик Боб,— промовив голос.

До кімнати зайшов усміхнений Ричард Анстис, представник лондонської поліції та територіальної армії. Його волосся блищало від дощу, під пахвою він мав стос паперів. Півобличчя в Анстиса покривали шрами, шкіра під оком напнулася. Його зір урятували в польовому шпиталі в Кабулі; Страйк у цей час лежав без тями, і лікарі намагалися зберегти йому коліно відірваної ноги.

— Анстисе! — зрадів Страйк, потискаючи протягнуту поліціянтом руку.— Як це ти?..

— Скористався службовим становищем, друже, тож цю справу вестиму я,— відповів Анстис, сідаючи на стілець, який нещодавно залишила похмура пані детектив.— Тебе, знаєш, тут не дуже люблять. Але пощастило, що на твоєму боці дядько Дікі, й він за тебе поручився.

Анстис завжди казав, що Страйк урятував йому життя, і, мабуть, так воно й було. Вони потрапили під обстріл на жовтій ґрунтівці в Афганістані. Страйк сам не знав, як угадав, що зараз вибухне. Юнак, який біг геть від дороги трохи попереду і ніс ніби молодшого братика, міг просто тікати з-під вогню. Страйк тільки пам’ятав, що закричав водію «вікінга» гальмувати; той не загальмував — можливо, не почув — і тоді Страйк простягнув руку, схопив Анстиса за сорочку і витягнув на заднє сидіння. Якби Анстис лишився на передньому сидінні, то, мабуть, розділив би долю юного Гері Топлі, який сидів просто перед Страйком і від якого потім знайшли і поховали тільки тулуб і голову.

— Мені треба ще раз почути всю історію, друже,— сказав Анстис, розкладаючи перед собою свідчення, які, вочевидь, отримав від стриженої поліціянтки.

— Можна я вип’ю? — втомлено спитав Страйк.

Під веселим поглядом Анстиса він дістав з пакета односолодовий «Арран» і долив до теплуватої води у пластянці на два пальці віскі.

— Так... Отже, його дружина найняла тебе, щоб ти знайшов покійного... ми гадаємо, що тіло — це твій письменник, цей...

— Оуен Квайн,— підказав Страйк, поки Анстис розбирав почерк колеги.— Його дружина найняла мене шість днів тому.

— І скільки на той момент минуло часу, відколи він зник?

— Десять днів.

— І до поліції вона не зверталася?

— Ні. Він таке часто робив: зникав, нікому не сказавши, куди йде, а тоді повертався додому. Він мав звичку жити в готелях без дружини.

— І нащо цього разу вона звернулася до тебе?

— Вдома стало скрутно. У них там донька інвалід, грошей немає. Квайна не було довше, ніж зазвичай. Дружина гадала, що він у будинку відпочинку для письменників. Назви вона не знала, але я дізнався і перевірив — його там не було.

— Все одно не розумію, чому вона пішла до тебе, а не до нас.

— Вона каже, що колись зверталася