Пастка для бабія - Валентина Бродська

Із-за дверей приймальні лунала справжнісінька сварка.

— Я його наречена! І мене не хвилює, що в нього нарада! Скоро ти тут працювати не будеш! — верещала якась дівчина.

— Немає в Дениса Олеговича ніякої нареченої! Принаймні, коли я його сьогодні цілувала, він про таку не згадував! — почувся глузливий Алінчин голос.

— Що? Аз, ти ж хвойда! Брехуха! А це ти бачила! Він мені подарував! Діамант!

— Ага, сама купила цю дешеву біжутерію!? Шию його перевір! І побачиш чия правда!

— Та я тебе зараз!...

Я увійшла і якраз вчасно. Аліна і її майже копія мало не вчепилися один одній в патли. Генеральний теж вискочив з кабінету. Я помітила, що зовнішній вигляд в нього був бездоганний, мабуть, переодягнувся після вранішнього інциденту.

— Що тут відбувається! Катю, що ти тут забула?! — гаркнув він до незнайомої мені дівчини.

“Наречена” перевела погляд на об’єкт своїх бажань і, посміхаючись у всі тридцять два ідеальних зуби, з розкритими обіймами кинулася до Тарновського. 

— Коханий, Котюня, ця гарпія до тебе не підпускає, — кинула вона злий погляд в бік Аліночки. — А я приїхала, бо така рада, що ти нарешті зрозумів, що я твоя справжня доля! Перстень, що ти мені подарував прекрасний, я вже всім подружкам похвалилася і в інсті запостила. Як тобі дата "п’ятнадцяте червня"? Я думаю, що ми встигнемо підготуватися до весілля. Багато гостей не хочу,  скромно відсвяткуємо — на сто чоловік, не більше, - тараторила блондинка, не помічаючи як в її “жениха” очі мало не вилізли з орбіт.

Поки мене не помітили, я намагалася просочитися до свого кабінету, але не тут-то було. Блукаючий шалений погляд Дениса Олеговича зупинився прямо на мені.

Він легенько відштовхнув Катю, яка вже повісилася йому на шию, намагаючись заглянути за комірець його сорочки.

В дві секунди генеральний перетнув відстань, що нас розділяла і наблизився впритул до мене.

— Софіє? Невде це ви? — здивовано запитав, скануючи мене поглядом від маківки до п'ят.

Я не зовсім зрозуміла контекст цього запитання, але ствердно кивнула.

— Яка схожість… — пробурмотав Денис Олегович. — І ця сукня, така ж зелена?! У вас… сестри часом немає?

Тарновський мало не їв мене очима. Зовсім не помічаючи нічого навкруги.

“Що? При чому тут це? Мабуть, в генерального шок від приходу "нареченої"!"

— Якої сестри? Я..

— Котику, я взагалі тот тут! — перебиваючи моє мимрення, втрутилася “наречена”, ревниво схопила і шарпнула генерального за лікоть.

Аліна взагалі приголомшливо мовчала. Катя намагалася втиснутися між мною і Тарновським, але ці спроби були марними.

За мною була стіна, а генеральний, мов скеля, був незворушний.

— А ти кого хочеш? Хлопчика чи дівчинку? Термін ще маленький, але через кілька місяців буде вже видно на УЗД, — щебетала проігнорована “наречена”. — Уявляєш, як твоя мама зрадіє! Давай їй повідомимо!

— Що? — миттєво відмер Тарновський, фокусуючи погляд на Катерині. — Який термін? Яке УЗД?

Блондинка зрозуміла, що нарешті заволоділа увагою чоловіка начепила на обличчя маску тупенької барбі.

— Я вагітна, уявляєш! Сьогодні дізналася! — мало не захлинаючись від показової радості, вигукнула дівчина. — Ми одружимося і народимо бейбіка! Будемо інста-сім’єю! Класно, правда!? 

І застрибала на місці, мов китайський іграшковий зайчик.

На Дениса Олеговича страшно було дивитися. Він почорнів на лиці, мов білий день в буревій перед зливою.

Аліночка, що весь час стояла, сіла ледве не промахнувшись зі стільцем, а я поспіхом втекла до свого кабінету. 

“Господи, і навіщо я тільки влізла з тією каблучкою. Але може це і на краще. Не рости ж дитині без батька!” Разом подумала про Матвійка. Сину четвертий рік і він скоро почне задавати мені питання.