Кінець світу: Естелла - Nilett

Але все ж таки їх плани рушилися перший за другим та третій за четвертим, адже Міллер навіть мінімальних намірів повертати своїх полонених не збиралася, а кроки їх начебто читалися.

Під час останньої їх подібної рятівної вилазки брати Робейни ледь не загинули. Вони потрапили у смертельну пастку влаштовану Міллер. Десятки інфікованих, прихованих науковицею у велетенських металевих контейнерах були випущені на зовні та нацьковані на живих людей. Жінці явно було все одно на кількість жертв. Хлопці відстрілювалися як лише могли не шкодуючи набоїв, що накопичувалися тижнями, та з чудом пробили собі шлях для втечі.

Тоді вони вперше з безпечної для себе відстані побачили особу, до болю нагадуючу їм обом Аліса. Стиль одягу, волосся що виглядало з капюшона, сині всепоглинаючі очі які виднілися навіть з відстані. Але той проігнорувавши їх перебування у сусідніх вулицях, просто кудись пішов вже з іншою компанією. Хоча явно брати не залишилися непоміченими. Адже на них перед тактичним відступом дивилися всі троє.

Чи то був він, чи можливо вони бачили іншу людину чия зовнішність сходилася по спогадах виглядом Аліса, питання залишилося відкрите. Але Кевін вірив у те, що то був саме він, та старшого це неабияк тішило у душі. Молодий хлопець самостійно зміг втекти з неволі. Та тепер ще й мав власну групу з якою подорожував з одного району до іншого за для виживання, навчився покладатися на когось окрім власної тіні.

А ще через деякий час, вони зустрілися і з власною сестрою. Живою та неушкодженою. Хоч і не зовсім людиною.

Радості та одночасно й розчаруванню не було меж. Коли Кетніс розповідала про своє перебування у Першому районі, Кевін лише горів бажанням його спалити до тла. Жага помсти виривалася на зовні не лише словами, а і поривами діяти. Старшого важко було стримувати на місці.

Родина Робейнів вирішила влаштувати нове місце проживання у шостому районі саме за проханням Кеті. Він хоч і не був зачищеним від інфікованих на повноцінному рівні, але повітря там було більш чистим та сприйнятливим. Та і багатоповерхівок де безпечніше жити також було куди більше. Тож родина ухвалила це прохання.

***

— Естелла? Що це за місце таке?

— Центр порятунку. Буде добре якщо ми підемо туди. Там безпечно. Багацько людей навіть із Пекельного Першого втікають туди для кращого життя. Готові навіть працювати тільки щоб залишитися там.

— І хто там керує? – Поцікавився Кевін.

— Одна дуже приємна особа. Його звати Крістофер Боу. Він колишній військовий та охоронець з високим рівнем моралі та гуманності. Дає притулок та надію всім хто думає що все скінчено. Ви швидко поладнаєте з ним.

— Один хлоп керує таким масштабним місцем? Якось не вірю я у таку геніальність як би не хотілося. – Томас не довіряв почутому. Хлопцеві здавалося все прикрашеним та казковим. Вигаданим.

— У нього багато керуючих осіб під рукою. І більшість з них також колишні військові або навіть злочинці які за для кращого життя прийняли правильне рішення.

— Але владу він явно з кимось поділяє. Не може одна людина слідити просто за всім. Я маю рацію?

— Ну, йому дехто таки допомагає із тіні. – Кивнула Кетніс недомовляючи правди.

— І хто ж?

— … — дівчина прикусила свою нижню губу поки думала як краще сказати. – Людина сильна.

— Кеті. Як вже почала то кажи.

— Його права рука… Наш Аліс.

— Ясно. Значить нам туди дорога перекрита. Дякую за прекрасну розповідь про тихе життя. – Томас покрутив очима, демонструючи своє розчарування. І знову помилка минулого перекреслювала всі їхні плани вже у заростку.

— Аліс вас пропустить.

— Ага. Звісно. А я тоді балерина.

— Я серйозно. Він пропускає навіть серійних вбивць якщо вони хочуть жити та готові трудитися. Тож ви також…

— Але ми нашкодили на пряму йому, а не людині яку він навіть не знав. Особисті образи завжди потужніші.

— Все буде добре.

— Сумніваюся.

— Вір мені Кевіне. Я знаю його справжнього. Встигла побачити.

Кетніс підбадьорююче посміхалася своїм братам, ще понад два дні вмовляючи їх все ж наважитися піти до Естелли.

Та як виявилося, навіть не Аарон став їх першою стіною котру потрібно було перелізти. А якраз таки Крістофер який зачаїв образу на саму Кетніс ще у той день, коли вона їх покинула без єдиного слова. Ледь не допустивши смерті одразу двох, якби не Аарон котрий вчасно повернувся.

***

— Поки що лідер надто зайнятий, тому вам доведеться посидіти у нейтральній зоні в очікуванні на прийом. – Промовив молодий чоловік із рудим волоссям одразу як прибув до головних воріт Естелли. Кеті не пам’ятала такого у компанії Кріса та Вайлет, але розуміла що він явно приближена особа. Надто вже він сильно подавав свій статус.

— Дякуємо. – Посміхалася дівчина, намагаючись бути дружелюбною. Рудий відповів такою самою сценічною посмішкою. Вони моментально один одного незлюбили.

— Я проведу вас. Там не буде інфікованих то ж ви зможете перепочити та підкріпитися.

— Дуже мило з вашого боку.

— Ви назвали ім’я Кріса. То це явно означає, що ви із ним знайомі. Ми не можемо ігнорувати це. Але і просто пропустити вас також не можемо. Самі маєте розуміти… Підозра у шпіонажі тепер актуальна для нас тема. А ще, ви можете бути носіями вірусу. Цій заразі не можна просочуватися. Інакше помруть десятки невинних.

— Звісно. Ми й не мали наміру бунтувати та вимагати негайної зустрічі. Готові чекати скільки заманеться.

— От і чудово. Бо я не впевнений, що Король матиме вікно сьогодні. Можливо побачитеся лише завтра з ранку.

— … - Томас явно був здивований почувши подібну відповідь.

— Нічого. – Кеті продовжувала використовувати ввічливий тон, поки їх не покинув їх вожатий.

Еліас провів їх у стіну, до «нейтральної зони». Там було декілька обладнаних необхідним для тимчасового перебування кімнат. Два ліжка, середнього розміру полиця, невеликий стіл та два стільці, мінімальна кількість їжі для перекусу для новоприбулих у виді м’ясних консерв та води, а ще аптечка забита медикаментами першої потреби як бинти різних розмірів та матеріалів, знеболювальне у пігулках та уколах, дезінфекційних засіб, пластирі, заспокійливі засоби, пінцет, ножиці, одноразові рукавички, термометр, жарознижувальний засіб, фізрозчин для промивання ран, та якісь каплі здавалося для очей та вух.