Кінець світу: Естелла - Nilett

На майданчику у формі напівкола стояло декілька десятків людей, та за чимось уважно спостерігали. Підходячи ще ближче, Елі нарешті зрозумів що там таке цікаве відбувається.

Аарон, стоячи у центрі, якраз обирав собі чи то опонента для спарингу, або ж жертву для тортур. По переляканим обличчям не було сильно зрозуміло.

— Що він робить? – Вирішив уточнити Еліас у Кріса та нарешті повернути до себе його увагу.

— Недавно один з охоронців постраждав через неприємний інцидент. Тож потрібна заміна. Люди що стоять у колі, добровольці які хочуть підвищення. Але Аарон пропускає лише потрібну йому кількість.

— Тобто одного бажання бути корисним недостатньо?

— Хотіти та бути це різні речі. – зітхнув Боу – Подивися на них. Вони бояться Аарона, хоча знають той не вб’є їх під час спарингу. І він також відчуває цей безмежний страх у їх серцях. А страх це не те що можна викорінити. Жоден із них не готовий зустріти жах який одного разу вже бачив та ледь втік. Не хоче померти жалюгідною смертю як їжа для інфікованих. Стіна не для них.

— Боятися…

Прошепотів той собі під ніс, поки дивився на відбір немов на запрошення до каторги. Навіть він відчував страх та навіть жах перед розумінням реальності всіх тих молодих хлопців та чоловіків. Що тоді говорити за Аарона у кого відчуття чужих емоцій взагалі щодення справа.

Еліас стояв та мовчки спостерігав пустим поглядом, з кожною секундою все більше переживаючи за того хто може стати новим охоронцем. У грудях немов почало не вистачати кисню.

В ту мить коли важка рука Вайта пала на плече одного хлопця, Еліаса немов щось потойбічне штовхнуло в спину, змушуючи рухатися вперед до того малого. Брайт скинув руку Аарона з невинного плеча, дивлячись на ймовірного опонента, котрий ніби лише цього і чекав. Кроку з боку врятованого ним чоловіка.

— Не зрозумів? – нахилив той голову в бік. Маска та каптур хоч і закривала ледь не все лице, але Елі бачив у погляді нотку азарту. Він дійсно влип.

— Може краще я? – Посміхнувся рудий, стискаючи зап’ястя чорноволосого.

— Еліасе, не дурій. – Підійшов і Крістофер, явно не на жарт здивований ривком новоприбулого.

— Раз так просиш, можу відгамселити й тебе Блекі. Але потім не реви. Матуся не врятує.

— Агов! Аароне! Ти також вгамуйся! – Підвищив тон лідер, мабуть, вперше на публіці. Стриманість ледь залишалася в інтонації.

— Якщо виграю, ти раз і на завжди запам’ятаєш що моє ім’я Еліас.

— Як с кажеш Кеннеді.

— Я кому сказав годі?!

— Все нормально Королю. Це мало статися ще при першій зустрічі, але ситуація не дозволяла. – посмішка з лиця Елі ніяк не сповзала. Він здавався надто відчайдушним.

— Пригадую, ти там пістолетами гратися любиш… Можеш взяти один. Для вирівнювання шансів. Хоча… Тобі не допоможе нічого. – Аарон також тепер перебував у підведеному настрої.

— Не смій його вбивати… Почув мене? – прошипів Кріс, розуміючи що тут накази безсилі. Але все ж… Він намагався влізти хоч якось.

— … – Вайт навіть не звернув уваги на слова друга.

— Аароне?! Ти мене почув? Чи повторити?

— Не вбивати. Зрозумів. – знизав плечима той – А от переломи це вже інша справа. За них ти мовчав.

— ААРОН!

Коло раптом розширилося, а у центрі опинилися ті самі Аарон та Еліас. Що один що другий були готові наче горлянку перегризти своєму супротивникові. Хоча знаючи хто ким є на справді, не важко зрозуміти за ким буде перемога так ще і якою ціною.

Аарон одним лише ривком набіг на свого опонента, ногою націлившись на область ребра, адже мав за ціль зламати хоча б одне. Еліас явно не жартував, розповідаючи про любов до пістолетів та уміння непогано так стріляти. Його реакція завдяки цьому була неймовірною, адже перший удар що міг стати й останнім, просто оминув його. Аарон цокнув язиком, адже гратися в ігри дитсадкового рівня він намірів не мав. Ще один стрибок, та рудий летить у найближчу стіну.

— Аароне досить. – Хотів втрутитися Кріс. Але Брайт просто посміявся та почав підійматися на ноги.

— Хороший удар. – Потягнувся той рукою до передпліччя лівої руки правою. Вона занила. – Що ж, час продовжити.

Рудий простягнув руку вперед в якій опинився вогнепал, та швиденько натиснув на курок. Перша куля так само як і послідуючі, звісно цілі не дістали, але час йому виграли, і людей не на жарт налякали.

Аарон ухилився від кожного вистрілу, та почав рахувати кількість куль. Коли ж за підрахунком магазин покинула передостання куля, Аарон підбіг до опонента та вихопивши пістолет із руки, повернув дуло вогнепальної зброї у бік господаря, одразу вистріливши. Одна лиш швидкість реакції врятувала Еліаса від прямого попадання кулі у голову. Аарон не дозволяючи рудому більше тікати, вирішив епічно завершити гру, та схопивши за того горло, однією рукою повалив на землю, просто втискаючи його туди.

— Прямий програш. – відпускаючи горло Еліаса промовив інший.

— Ти ледь не вбив мене дурбецало. – Піднімаючись у положення сидячи прошипів Брайт, та одразу після репліки, виплюнув згусток крові.

— Промахнувся. – Зітхнув чорнявий.

— Іди до Біса!

— Вибачай вже.

— Ти нелюд. – намагався відкашлятися Елі. Кожного разу рот покидала кров.

— Тільки згадав що я не зовсім людина?

— Останній постріл був явно зайвим Аароне. Що якби Еліас не встиг ухилитися?

— Став би трупом. По моєму все очевидно.

— Аароне!

— А що я? Він перший приліз грати у героя. Я лише вказав на місце та продемонстрував собі побідних.

Аарон повторно знизав плечима, дістаючи з кишені сигарети та сірники. Повільно запалюючи, він на всі легені втягнув дим тютюну, та видихаючи його простягнув вільну руку сидячому на підлозі Брайту.

— Вставай вже Еліас. Я не так сильно тебе і відгамселив.

— Лише одне ребро зламав. Або три.

— Не ний.

— Стоп! Ти щойно мене на ім’я позвав? – очі рудого від подиву розширилися.