Кінець світу: Естелла - Nilett

— Якщо без жартів, то що далі? Куди мені йти? Аарон говорив щось за прописку за для отримання місця де можна жити… Як її отримати? Можна хоч якесь координування отримати?

— Пройти реєстрацію, відвідати нашого лікаря, послідовно відвідати комісію для розподілу у секцію праці. Руки потрібні завжди та будь-де. Ти не будеш зайвим.

— І де я можу це все зробити? Може хоча б орієнтир мені якийсь даси?

— Забув де знаходишся? Хоч тут пиши всі паперові відомості. Все-таки всі документи врешті решт проходять крізь мене.

— Ага… – Еліас активно моргаючи подумав, що можливо ще не пізно піти.

— Не варто хвилюватися. – заспокоював Кріс – Запитання досить банальні. Ім’я та прізвище, вік, сильні та слабкі сторони й тому подібне.

— А якщо я збрешу?

— Рано чи пізно все одно правда випливе назовні. І тоді ти будеш відданий під трибунал як зрадник та брехун.

— Як негарно…

— Це кінець світу, а не звичайний вірус. Виживає той хто слідує за правилами.

— Тобто слідує твоєму закону?

— Радій що не Біблійному.

Крістофер дістав рацію з шухляди свого столу та закликав до свого кабінету молоду дівчину. Та швидко прибігла, що свідчило про її близьке місце розташування. Лідер віддав їй наказ принести зразки відомостей які потрібно заповнити новенькому. Та тихенько кивнула головою та знову далася у біг, та через яких то там кілька хвилин повернулася із трьома папірцями які були покладені перед Еліасом. Рудий лише подивився на них та зітхнув. Бачачи запитання виділені навіть маркером як обов'язкові, молодий чоловік зрозумів що влип.

Ім’я: Еліас Брайт

Вік: 29 років

Стать: Чоловік

Особливості характеру: …

Сильні сторони: Наявність водійського посвідчення, високий рівень стрільби з пістолета, імунітет до препаратів, хороший зір, вправність у ремонті техніки, розуміння медицини…

Слабкості: Алергія на арахіс та морепродукти. Страх води.

Перший аркуш мав питання, на пряму які стосувалися особистості людини. Елі навмисне пропускав пункти що могли наводити на його характер чи розкрити ті, чи інші подробиці життя про які він категорично не бажав говорити.

Коли чоловік вирішив що настав час віддавати несимпатичні йому папірець, він підняв руку аби Кріс помітив готовність. Боу звернув увагу, та піднімаючись зі зручного крісла, попрямував до рудого.

— Закінчив?

Запитав він, хоча і так знав відповідь. Вже тримаючи папери у руках, він почав зиркати то на сидячого чоловіка, то на те що той накарлякав.

— Почерк звісно…

— Ми не у школі, щоб ідеально відточувати каліграфію та правопис.

— Чому пропустив половину пунктів?

— Бо так захотів.

— Ти й так багато про що розповів. Тоді чому шифруватися?

— Не люблю лишати сліди.

— Тепер я розумію чому він не вбив тебе.

— У якому сенсі?

— Забудь. – Зітхнув платинововолосий. – Ходімо. Влаштую тобі екскурсію. – Промовив Кріс, одночасно відносячи заповнені папери до свого столу.

— Я що, турист?

— Тобі потрібно буде знати що та де знаходиться. Адже твоя роль полягатиме якраз таки у тому щоб відносити мої послання.

— Тобто я буду поштовим голубом?

— Бачу ти любиш завжди асоціювати себе із тваринами.

— …

— Ходімо.

— Ти казав треба до лікаря на медогляд.

— Аарон все перевірив. Ти чистий. А те що ти алкоголік і так ясно.

— Та чого ти причепився?

— Не спийся тільки. Це єдине про що прошу.

Кріс знову почав сміятися, але цього разу цілеспрямовано рушив до дверей. Елі хоч і здивовано, але рушив слідом за ним.

Ще біля входу, йому дали щось по типу записника, де вже на першій сторінці були розписані важливі дані. Точки вирахувані за даними компасу де знаходилася та чи інша будівля, імена тамтешніх головнокомандувачів осіб, та хвилі їх рацій для швидкого зв’язку та максимального шифрування.

Подібна підготовка імпонувала рудоволосому. У своєму уявному списку, Кріс отримав ще один великий плюсик як лідер в очах Еліаса. Симпатія явно росла похвилинно.

— Перше місце це зброярня. Вона найближче до центру через можливі напади. Поруч із ним харчовий склад. Охороняється що одна будівля що друга цілодобово, людей туди набирає здебільшого Аарон.

— Тож малий тут за головного по військовим питанням?

— Я б сказав питання безпеки. Армію він не збирає, а от коли діло доходить до охорони, то відбирає лише найгідніших та тестує особисто. Зрадники не для нас.

— Якщо будувати все на щойно сказаному, то мені страшно уявити як він там людей калічить під час відбору…

— Можемо глянути якщо так хочеш.

— Я думав ти не знаєш де Аарон…

— Я сказав що здебільшого не знаю. Але інколи я у курсі.

— От брехло…

Еліасу здавалося що над ним явно тягнуть якийсь змовлений між двома друзями поки той спав прикол. Але зітхаючи все одно йшов слідом наче вірний песик.

Кріс по дорозі часто вітався та посміхався оточуючим людям, зупинявся, щоб погладити ту чи іншу підбігаючу дитину по голові, або просто обмінювався люб’язностями. Він явно був улюбленцем публіки. Нібито… Вони ніколи не бачили його справжнього. Не ловили на собі крижаних поглядів, не чули як той говорить у моменти коли не підбирає правильні слова, а каже як є, не помічали втоми та зівання, бажання відпочити від усього. Крістофер був ідеальним лідером в очах населення якому дарував надію та не помічав, що на жаль подібним чином вбивав свою морально сторону та штовхав себе у ту могилу з якої діставав інших.

Елі навіть стало його якось шкода.

Двоє чоловіків дісталися тренувального майданчика за досить тривалий проміжок часу. Кріс за увесь час, майже не розмовляв із рудим через оточуючих його жителів що відволікали.

Еліас самостійно почав запам’ятовувати будівлі поруч із якими вони проходили.