Парі на каченя, або Пограємось хлопчики - Тіна Вітовт

Я боягузка. Вчора ввечері втекла ганебним чином, навіть не повідомила, що не повернуся. А що я мала робити, якщо від милих фраз, які шепотів мені на вушко Артем, я безбожно танула.

Ще б якісь півгодини і можна було повідомляти про мою капітуляцію. Та визнавати виграш у парі за Артемом. Отже програє не тільки Тимур, а і я з Лєрою, так як дозволили собі слабкість перед чарами хлопців. 

А це вже дзузьки, дулю вам з маком, а не капітуляцію дівчат. Зараз ми зберемо себе по шматочках, склеємо, підлатаємо свою уражену гордість та вперед. Ох, як же легко говорити і важко робити. Хай йому грець, за що ця мана мені на голову?

Можливо піти шоколаду взяти? Та ну ні, від однієї згадки про шоколад ідуть по тілу мурахи скаженим табунами, а що буде як їсти почну? Сама ж і побіжу до Артема за порцією пестощів та милих серцю слів.

Е ні, таких проколів допускати не можна. Буду сьогодні цілісінький день уникати Артема, щоби і на очі не попадався. І Тимура потрібно уникати також, він ще той хитрий жук. Мало що придумав, щоб відігратися, ще пораду конкретніше ніж з Артемом. З ними треба бути на поштові.

Заберу Лєрку і гайда до баби Нюри. Я вже згодна ще пару грядок прополоти, аби тільки дурощі з голови повикидати. Де це бачено, втріскатися по самі вуха в друга дитинства.

Боже, та він мене ще на горшку пам'ятає, як ми разом з Лєркою сиділи та лялькам коси заплітали. Жах. А скільки ще таких дурощів він знає? Та Артем сам інколи їх придумував, і ми дружньою компанією попадали у не дуже зручні ситуації. І це я ще м'яка висловлююся.

Чого тільки варте моє сидіння півдня на кориці сіна. Та я після такої пригоди із сонячним ударом провалилася три дні. А все чому? Вирішили погратися у Робінзона Крузо, начиталися на всю голову. І чомусь тим самим головним героєм, що потрапив на безлюдний острів була я, відповідно острів - копиця сіна.

Більше, думала, не поведуся на такі сумнівні заходи. Ага, говори та не зарікайся. Потім ще з горіха мене знімала, як того кота, що видряпатися видряпався, а спуститися назад не може. Приїжджали з маленьким краном, що використовують для підрізання дерев, мене знімати. Невдала жінка-кішка з мене вийшла.

Та де ж та Лєрка запропастилася? Годину вже шукаю. Все від хлопців ховаюся. А вони когось виглядають, по сторонам зиркають. Ледве під кущі малини не заглядають. Ум, малинка, потрібно буде залізти у малинник і ягід натоптатися. Але це все потім, інакше зловлять. А тоді пиши - пропало, невідпустять просто так. В цьому я впевнена.

Вчора Артем добивався у мене відповіді на дуже дивне питання - "скажи так чи ні?" А що "так" і що "ні", докладу і непояснив. Чи це вже тугенько вчора думала. Та ні, все гаразд з моїми розумовими здібностями.

- А чого це ти за басейн сховалася, як злодій, чесне слово.

Почувши що говорять до мене з тилу ледь голову не розбила об прилаштовані сходинки до басейну. Доки я виглядувала зі свого сховку, шукаючи подругу і намагаючись ні на кого ненапоротися, вона лякає мене ззаді. Ще й злодієм обізвала.

- А ти чого ззаді підкрадаєшся? - прошипіла їй у відповідь потираючи забите місце.

- Що голова бо-бо? - ще й регоче.

- Дуже смішно, сміюся аж падаю. Надіюся шишки не буде.

- Прикольна ти була б рогата, - потішається з мене.

- Тихіше ти, почують - зловлять, і так пів дня мене шукають.

- А он у чому справа, ви тепер граєте не у "Ромео і Джульєтту", а в "Шерлока та Маріарті", - позначила лапки пальцями, - ех, роки йдуть, а ви з Артемом, ще досі як та дітвора, начитаєтесь книжок і починаєте коники викидати.

- Ой, така правильна знайшлася, - передразнила її, - а ти зі Стасом у кого граєте?

- Знаєш, тут згадала одну приказку, що почула від тата - "чим би діти не тішилися, аби своїх не робили".

- Може не плакали? - скептично оглянула подругу, мало що може вона десь пригріта була по голові, та й маразм якісь видаються.

- Ні, ні я тобі зуб даю, що так і сказав - "аби своїх не робили".

- Фу, - скривилася, - не повторяй все підряд, хоч і тато сказав, але явно не для наших вух.

- Сказав Артему, а я сиділа біля нього, то і почула.

З гордістю повідомила, ніби дізналася секретну інформацію. Які ми все ж таки ще діти.